«БІОДИСКОТЕКА»

      Електронний розумник комп’ютер, як відомо, має диск «с», де зосереджуються всі операційні програми, тобто, умовно кажучи, це – мозок приладу. А є ще в ньому серед іншого і локальний диск «d», на якому можна накопичувати  результати діяльності тандему з двох мізків – нашого і комп’ютерного.

         Якщо ж будову комп’ютера порівняльно приміряти… до біологічного розумника, тобто до нас, до людей, то ми угледимо і деяку інакшість: за програмного диска в нас слугує «диск «г» – голова, – і ба, здибаємо навіть пряму протилежність: на відміну від комп’ютерного розумового диска «с», наш – «с» (сідниця) абсолютно ніяк не є дотичним до мислення і навіть до будь-чого навколо цього.

         Але довготривалі спостереження дозволяють висунути якщо не гіпотезу, то бодай підозру про те, що деякі люди – о диво! – навіть з вищих ешелонів влади в Україні, які, зрозуміло, перейняті по самі вінця проблемами державотворення, схоже, маючи, на превеликий жаль,  проблеми у «диску «г»… свідомо підміняють його, бодай частково, – «диском «с».

        На практиці це  може виглядати таким робом: найголовніша функція «диску «с» тої людини – стає визначальною у відношенні до народу, до країни.

В. Пилипенко

МІСЯЦЬ У КРУЖКУ НЕСЕ ВОДУ В РІЖКУ

ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ – ЧЕРВЕНЬ, 2012 рік.  

     1-2 червня – 360 років тому відбулася переможна битва під Батогом (1652) Війська Запорозького і загонів Кримського Ханства проти армії Речі Посполитої. Бій відбувся біля гори Батіг, що поблизу сучасного села Четвертинівка Тростянецького р-ну на Вінничині – на місці розташування табору ворога, якого було оточено і повністю розгромлено. Батозьку битву її сучасники порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами у 216 р. до н. е. Польські пани змушені були спішно покинути територію Гетьманщини, куди вони було повернулися після поразки козаків у битві під Берестечком (1651). Перемога суттєво вплинула на дипломатичні стосунки гетьмана Б. Хмельницького з іншими державами.

     6 червня -  1922 року  при Наркомпросі  РРФСР  створено Головліт (Головне управління зі справ літератури і видавництв) – установа, яка майже сім десятиліть була інструментом комуністичного терору (фізично знищено або вилучено з літературного процесу  біля 300 українських письменників) та контролю над друкованим словом, а  її так зв. «спецфонди» були своєрідним концтабором творів друку, в яких протягом усього підрадянського періоду перебували документи, заборонені для широкого читацького загалу. В 1988 р. повернуто до життя 7930 видань, зокрема твори 600 письменників-емігрантів.

     7 – 22 червня 1922 року Московщина влаштувала виставку в Берліні  «Голод в Росії». На ній декларувалася велика допомога уряду Москви – Поволжю і применшувалася допомога США. Про голод в Україні 1921 р. на тій виставці не було й натяку.

     11 червня – 125 років від дня народження Архипенка Олександра Порфировича (1887-1964), скульптора, художника, основоположника кубізму в архітектурі. Народився у м. Києві в родині вченого. Мистецьку освіту здобував приватно, а також у Київській художній школі, в Московському училищі живопису і архітектури, у Паризькій мистецькій школі. В 1910 р. в Парижі відкрив власну школу, а в 1921 р. – і у Берліні, здійснив подорож по країнах Європи з виставкою власних робіт, всього за життя відбулося 130 виставок. В 1923 р. оселився у США, в Нью-Йорку, де відкрив школу пластики. В 1924 р. бере участь в оформленні українського павільйону  на виставці у Чикаго, в 1920-1930 рр. організовує виставки своїх робіт по Україні, працював над пам’ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго, він є автором  скульптуро-малярських творів «Купальниця», «Жінка, що стоїть». Твори митця  перевернули світову уяву початку ХХ ст.. про скульптуру, його вважали вчителем майстрів світової скульптури, творчість, якій була властива пластика, рух, проявлена конструкція, ліричність – була високо оцінена сучасниками Г. Апполінером, П. Пікассо і ін. Помер і похований у м. Нью-Йорку. Понад півстоліття ім’я Архипенка замовчувалося у підрадянській Україні. Його твори зберігаються у багатьох музеях світу, нині – і в Національному музеї України, і в Національному музеї Львова. Життя митця є прикладом великого, високого злету при поєднанні свободи і таланту.

     13 червня – 200 років від дня народження Срезневського Ізмаїла Івановича (1812-1880), філолога, славіста, історика, письменника. Народився у м. Ярославлі, освіту здобув у Харківському ун-ті, в 1842 р. став першим  професором-славістом  університету, де читав історію слов’янських мов, – і першим  в імперії доктором слов’янської філології, темою дисертації були «Святилища і обряди язичницького богослужіння древніх слов’ян за свідченнями сучасними і переказами». Вчений є автором  чисельних праць з історії давньоруської та московської мов, історії південнослов’янської літератури, міфології, палеографії, ним опубліковано багато пам’яток давньоруського та давньослов’янського письменства, в т. ч. і «Київські глаголичні  уривки», а також здійснив опис основних особливостей української мови, науковцем було зібрано на території Харківської, Полтавської та Катеринославської губерній тексти українських народних пісень і дум, які опублікував у трьох  збірниках «Запорожская  старина», ним  створені художні твори на українську тематику: оповідання «Майоре, майоре!», балада «Корній Овара» та ін. В умовах московського імперства,  з часом став розглядати українську мову як діалект московської. Помер і похований у Петербурзі.

     17 червня – 100 років від дня народження Пасічника Митрофана Васильовича (1912-1996), фізика, академіка. Народився в с. Жирківка на Полтавщині, закінчив Полтавський інститут соціального виховання, працював в Інституті фізики, Інституті ядерних досліджень Академії Наук України, очолював ці установи, одноразово завідував відповідною кафедрою в Київському ун-ті ім. Т. Шевченка. Роботи вченого присвячені ядерній фізиці, фізиці реакторів, металофізиці. Помер і похований в Києві.

     22 червня – 130 років тому народився Холодний Микола Григорович (1882-1953), ботанік, фізіолог, мікробіолог, еколог, академік. Народився у м. Тамбові,  освіту отримав у Київському ун-ті, де залишився працювати упродовж 35 років, заснував кафедру мікробіології. Одноразово працював на біологічній станції, завідував відділом Інституту ботаніки АН УРСР. Є автором понад 200 праць з питань фізіології, анатомії та екології рослин, з філософських проблем  природознавства, мікробіології та ґрунтознавства. Розробляв також загальнобіологічні питання – виникнення життя на Землі, еволюційної теорії, історії науки. Помер і похований в Києві. Ім’я вченого носить Інститут ботаніки, встановлено премію імені Миколи Холодного.

      –  1941 р. нацистська Німеччина напала на комуно-більшовицький Радянський Союз. Наступив логічний кінець багатолітньої співпраці двох тоталітарних режимів на чолі з Націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини і Всесоюзною комуністичною партією (більшовиків) СРСР, що зазіхали на світове панування. Натомість періоду сумісних домовленостей у військовій сфері, розподілу сфер впливу, підписання таємних протоколів… – наступив момент особних дій: завчасного рішення про напад, з боку першого, і запізнілого – про  оборону, з боку другого. Але риторика про рішення стосувалася лише кремлівських і берлінських вождів, для упокорених це обернулося  найжорстокішою, наймасштабнішою людською світовою бойнею.

     23 червня – 95 років тому Центральна Рада прийняля 1 Універсал (1917), яким було проголошено суверенітет і автономію Української Народної Республіки.

     26 червня – 1992 року Постановою ВР України: «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідотство про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» –  зліквідовано графу про національну приналежність того ж таки громадянина. Таким чином було зреалізовано підрадянську ідеологему про нову спільноту – радянський народ, –  але вже в межах одної окремо взятої  бувшої союзної республіки.

     28 червня – 95 років тому створено Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради – Уряд України, головою обрано Володимира Винниченка.

     30 червня – 105 років від дня народження Шухевича Романа-Тараса Йосиповича (1907-1950), політичного і державного діяча, військовика. Народився у Львові у родині повітового судді, освіту здобув у Музичному інституті ім. М. Лисенка, а також у Львівській політехніці. До активної громадсько-політичного життя долучився у юному віці: став членом «Пласту» ще у гімназії, в 1925 р. вступив до Української Військової Організації  (УВО), в 1929 р. став членом Організації Українських Націоналістів – первинно національно-визвольні устремління молодого Шухевича були спрямовані проти польського гніту, за що в 1934-37 рр. відбував покарання у польському концтаборі. Після звільнення зорганізував рекламну фірму з чисельними філіями і став успішним підприємцем, компанія одноразово використовувалась для ведення підпільної роботи. Після розколу ОУН став на бік її революційного крила. В умоваїх ІІ Світової війни упродовж року командував (з боку українців)  українським військовим підрозділом «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів «Вермахту». В 1943 р. став головнокомандувачем Української Повстанської Армії у боротьбі проти нацистських і більшовицьких загарбників, був обраний головою Секретаріату Української Головної Визвольної Ради – парламенту  України, що боролась за незалежність. 5 березня 1950 р. загинув у бою з НКВС.   

Олександр Змієвський,                                                                                                       Володимир Пилипенко,                                                                                                        товариство «Просвіта».         

ДО ДНЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І КУЛЬТУРИ

         Микола Хвильовий  про пролетарського письменника, найбільшого поборника московського соцреалізму  О. Пєшкова – Максима Горького.

                 (Із памфлету «Україна чи Малоросія?»)

    « Візьмемо хоч би того ж  М. Горького. Здається, й “революційна демократія”, і пролетарський письменник, і друг нашого вчителя – Леніна, і божок сьогоднішньої московської літературної інтелігенції, і т. д., і т. п.  Але поцікавтесь, як він думає в травні 1926 року. На пропозицію О. Слісаренка перекласти  його повість “Мать” на українську мову, що її, цю повість, видавництво “Книгоспілка” хотіло видати в скороченому тексті для молодняка, М. Горький – російський пролетарський письменниук – відповів О. Слісаренкові – українському пролетарському письменникові – таким листом (приводимо дослівно):                                           “Уважаемый Алексей Александрович, я категорически против сокращения  повести “Мать”.  Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий – стремятся сделать наречие “языком”, но ещё и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.                                                                                                      При старом режиме я – посильно – протестовал против таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бы  стремиться к устранению всего, что мешает  людям помогать друг другу.                                  А то выходит курьёзно: одни стремятся создать “всемирный язык”, другие – действуют как раз наоборот.                                                             

7/V – 26, Sorrento                                                       А. Пешков»

        Примітка:  Воістину, де  розпочинається Україна, там закінчується, виявляється, не тільки московська демократія, а навіть і Максим Горький.                                                                                                                                                          В. Пилипенко

 

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ МАРАФОН

    22 травня в день 151-річниці перепоховання нашого Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Запоріжці відзначили цю дату 8-годинним, неперервним літературним марафоном, який розпочався о 10 годині ранку біля єдиного пам’ятнику Кобзареві в Запоріжжі – погруддю біля Шевченківської районної державної адміністрації. Відкрив марафон Голова ЗОО ВУТ «Просвіти» Олег Ткаченко віршем «І мертвим, і живим, і ненарожденним…». Олег Ткаченко: «Окрім того, що ми думаємо, ми говоримо словами Шевченка, говоримо навколо, говоримо один одному, і це стає матеріальним. Повинно стати матеріальним. Так що ми примножуємо, приближуємо той день, коли Україна буде така, про яку мріяв Тарас».

     Гостями марафону стали учасники міжнародного мистецького свята «В сім`ї, вольній новій», які читали вірші присвячені Тарасу Шевченку або декламували вірші Великого Кобзаря. Став учасником марафону і запорозький бандурист Володимир Дяденко, який причарував всіх своєю майстерністю та неповторністю.  Просвітянка Ганна Селюк виконала акапельно дві оперні пісні на відповідну тему.

      З 12-00 марафон продовжувався у форматі «вільного мікрофона», незважаючи на спеку просвітяни та прихильники, ні на хвилину не зупиняючись, читали твори Тараса Шевченка. Під вечір о 17.00 годині, на завершення, марафонці разом з солістами народного хору «Запорозькі козаки» співали пісні на вірші Шевченка, завершився марафон під «Реве та стогне Дніпр широкий» та Гімн України.

    Твердо можна сказати, що захід відбувся і у організаторів Запорізької «Просвіти» вже зріють плани провести подібне дійство і на наступний рік.

  З повагою  прес-центр, А. Єгорова.

 

КРИЛАТА ФРАЗА

      Сварилися частенько якось два сусіди у моєму рідному селі Новогригорівці, що на Гуляйпільщині, це було десь ген-ген на початку 1960-их років. В один прекрасний весняний день в одного з них виявилися потравленими кури на чолі з петухом. Потерпіла сторона, певна річ, звернулася до дільничного інспектора міліції. Прибув той чолов’яга на розбір пригоди через декілька днів, та з такою неохотою, що, урешті-решт, і  озвучив своє небажання  такою запитальною реплікою: «Причому міліція, що кури дохнуть?».  Не думав, не гадав дільничний, що зронена ним фраза вилетить за межі не тільки ворогуючих сторін, але й села, і полетить у світи, і набуде ознак сакраментальної, і буде часто вживана. Приміром, її використовують чоловіки, звичайно, жартома, щоб відсахнутись від претензій, або звинувачень дружин. Тут навіть є вибір: є можливість сказати або «я не тутешній», або ж дороге мені –  «причому міліція, що кури дохнуть?» Вона є, зрозуміло, часто вживана і мною.

В. Пилипенко.

Пісня про Тараса

Вірша присвячено події - надзвичайної ваги  для українського      народу: дню урочистого перепоховання Тараса Шевченка в Україні        на Чернечій горі  22 травня 1861 року, плин часу від якого нараховує 151 рік.

Стоїть   в   Успенівці   Тарас                                                                                                    Зоря   святої України,                                                                                                                 Я   ним    милуюсь   кожний раз,                                                                                      Коли   прибуду   до   родини.

Суворий   він   і    мовчазний,                                                                                                   Мабуть,   тому,   що   стан   убогий,                                                                                       Вам,   друзі,   б’ю   уклін     земний,                                                                                        А   він   чека   від    нас   підмоги.

Пора   проснутись,   земляки,                                                                                                Згадати:  ми   є   чиї   діти?                                                                                                Як   дід   і  прадід – козаки,                                                                                                 Їх   пам’ять   маємо   твердити!

Шевченку пам’ять  обновіть,                                                                                                 Хреста   поставте на   кургані,                                                                                               Малечу   й    молодь   приведіть,                                                                                             Вони – тут    бажані   і   ждані.

Творіть   пенати,   трударі,                                                                                                       Нас   пращури   научать    жити,                                                                                      Хай   носять   квіти   школярі,                                                                                               Онуки,   правнуки    і   діти.

Знання нам  треба   збагатить,                                                                                             Життя     намітити   програму,                                                                                               Щоб   всі    достойно  мали  жить –                                                                                       Йдем     до   Тараса,  як   до   Храму.

Та горе-влада   мало   дбає,                                                                                                   Зросла   щоб   гідною   людина,                                                                                    Проте народ – він шлях свій знає,                                                                            Прозріє  ненька   Україна.

Щоб  наш  Козацький   Дух  не  згас,                                                                              У   радісні    й    сумні   години,                                                                                               Стоїть    божественний   Тарас!                                                                                              Він   символ   Волі  й  України!!!

Григорій   Шаповал.                                                                                                                     21. 05. 2012р., м. Бердянськ.

            * * *                                                                                                                                         Якби не Честахівський,  Лазаревські…                                                                    Якби не Божа милість, не Народ,                                                                                   Батько-Шевченко був би на чужині,                                                                                А ми б – осиротілі  і понині                                                                                               Від Сяну й Дону – до Дніпрових вод.

Володимир  Пилипенко

 

Програма проведення Шевченківського марафону 22 травня 2012року

Основна умова марафону: Говоримо, висловлюємо думки, виключно словами Тараса Шевченка.                       

      Початок о 10-00                                                                                                             Відкриття марафону:                                                                                                            -         Вступне слово голови ЗОО ВУТ «Просвіта» ім.. Т.Шевченка О.Ткаченка                                                                                                                                         -  Виконання учасниками «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т.Шевченка                                                                                                                            -         Виступ представників влади, керівників організацій, активістів       -         Виконання пісень кобзарем-бандуристом Володимиром Дяденком  -         10-50 Покладання квітів                                                                                             -         З 11-00 до 12-00 Передача естафети марафону, організаторам свята «В сім’ї вольній новій»                                                                                                        -         З 12-00 до 17-00  продовження Шевченківського марафону. Вільний мікрофон.                                                                                                                                     -         З 17-00 Завершення марафону.                                                                             -         Слово активістам та керівникам організацій                                             -         Виконання Шевченківських пісень солістами народного хору «Запорозькі Козаки»                                                                                                           -         Виконання всіма учасниками «Заповіту» Т.Шевченка                             -         Заключне слово голови ЗОО ВУТ «Просвіта» ім.. Т.Шевченка О.Ткаченка, читання «І мертвим і живим» Т.Шевченка.                   Завершення до 18-00                                                                                                                -  Читцям творів Т. Шевченка буле вручено спеціальну нагороду.                                                                                                                                             – Відповідальний за акцію «Шевченківський марафон» Олег Ткаченко, інформація за телефоном 224-66-00; 098-436-23-63; 099-971-15-36.

З повагою, голова ЗОО ВУТ                                                                                              “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка                   О.В. Ткаченко