Пам`ять про героїзм земляків – учасників подій Української національної демократичної революції 1917-21 років у Приазов`ї ї вшановано в Осипенківській сільській об`єднаній територіальній громаді на Бердянщині

Ми знали стільки крові, стільки болю        І все ж ми є. І є у нас Держава.                              на нашій, Богом посланій землі.                  Канчук не займе більше наших спин.               Нам обіцяли рай, але неволю                        Як під загрозу стане честь і слава,                      несли ординці,  німці, москалі.                     ми кинемось до зброї, як один.                           А ми, прості й довірливі, як діти –                Ми будемо боротись. І чужинець                       браталися з катами усіма                               під наше небо рабство приведе,                         І добратались. Правди ніде діти –                Лише коли останній українець,                           ми наче є і наче нас нема.                               Обнявши Україну, упаде.

.                                                 Володимир СІРЕНКО

17 березня Осипенківським народним краєзнавчим музеєм, у межах заходів з відзначення сторіччя від початку Української національної демократичної революції та Визвольної селянської війни 1917-21 років із включенням історико-патріотичної складової з консолідації суспільства навколо ідеї національної державності, протидії російській агресії, у парковій зоні села біля військового меморіалу на похованні односельчан – махновських повстанців і в експозиції музею для студійців юнацької краєзнавчої студії «Джерельце» та учнів Осипенківської школи проведено тематичний музейний захід: «Демократичні традиції й героїко-культурна спадщина нашого народу», під час якого юнацтво дізналося про наших земляків – учасників народного державотворчого руху, які стали на захист народжених в полум`ї Української революції і Визвольної війни демократичних завоювань, аби захистити право на життя, свободу для прийдешніх поколінь.

Відвідувачі музею також мали змогу прослухати доповідь на тему: «Утворення Української Центральної Ради і революційні події весни 1917 року в історії українського державотворення», переглянути фрагменти фільмів з циклу: «Невідома Україна. Нариси історії Вітчизни», документальну виставку: «У вирі революції і становлення української держави». .

Впродовж заходів юні осипенківці почули від працівників музею та своїх однолітків, студійців-юних екскурсоводів музею хвилюючі розповіді про звитягу краян у боротьбі за встановлення народної влади Вільних Рад у Приазов`ї та на Півдні України, яка відбувалась сто років тому; про нащадків козаків – наших односельців: героїзм та страдницький шлях рядових учасників селянського визвольного руху і його керманичів. Під час екскурсій по залах музею юнацтво познайомилось з тогочасними документами: друкованими виданнями, закликами й наказами керівних органів революційно-повстанського руху, предметами озброєння повстанців, багатьма речами – свідченнями тієї епохи.

Зокрема, юнацтво довідалося про те, як в умовах російської військової агресії проти України і окупації українських земель, 20 вересня 1919 р. в м.Жмеринка між командуванням армії УНР і штабом Революційної повстанської армії України (махновців) було укладено угоду про спільну боротьбу проти денікінських і більшовицьких окупантів, і як вже вночі 26-27 вересня, б`ючись в оточенні переважаючих ворожих сил, повстанці, розбивши елітні офіцерські білогвардійські підрозділи, розпочали безприкладний Уманський прорив і рейд Повстанської армії до Азовського моря, внаслідок якого було визволено значні обшири Північної Таврії, Наддніпрянщини, Приазов’я і Донбасу – так вже 8 жовтня Новоспасівські полки 2-го Азовського корпусу Трифона Вдовиченка звільнили Бердянськ, наступного дня – Ногайск (нині – Приморськ) і Новоспасівку (с.Осипенко), 14-го – найважливішу базу Денікіна на Азовському морі – Маріуполь. Повстанська армія закріпилася на березі Дніпра від Катеринослава до Олександрівська (нині – міста Дніпро і Запоріжжя), у Приазов’ї продовжила наступ на ставку Денікіна у Таганрозі, вийшла до Державного кордону України. Всього лиш за два тижня десятитисячне військо махновців, яке в центрі України – під Уманню, розгромило вдвоє чисельнішого ворога, зросло у стотисячну Повстанську армію України, передові підрозділи якої з боями вийшли на Сході держави до Савур-Могили і українського тоді міста Таганрог. Правнук провідника повстанців – командира Азовського корпусу Трифона Вдовиченка – Руслан Москаленко, поряд з експозицією розповів одноліткам про долю свого славетного предка. 

Дізналася юнь й про швидке відновлення на звільнених теренах місцевими громадами встановленої ще на початку революції, у 1917-18р.р., системи ефективної і справедливої суспільної влади, що базувалася на місцевому самоврядуванні і виростала з нього знизу вгору через з’їзди Рад, а в результаті проведених того ж 1919 року чотирьох з’їздів вільного району було вироблено систему й засади формування народної влади. Головним її органом стала Реввійськрада Революційної повстанської армії, яка поєднувала в собі елементи виконавчої і законодавчої влади: вона приймала рішення з важливих питань життя, а для їх практичної реалізації створювала спеціальні органи – комісії. Найважливіші з них: фінансова, податкова, санітарно-медична, культурно-просвітницька, з допомоги незаможним і комісія з питань забезпечення народної армії. Так, на одвічних козацьких засадах вибудовувалась система «вільного радянського ладу», яка мала унеможливити як відтворення існуючої за царату, відірваної від народу бюрократичної системи з притаманною їй ієрархією влад, так і встановлення комуністичного тоталітарного режиму з політикою державного терору і політичних репресій.            

Юнацтво неодмінно збереже пам’ять про героїчний досвід предківської культурної й історичної спадщини, такий актуальний сьогодні, у час відбиття ворожої військової агресії в державі й побудови ефективної системи життєустрою й самоврядування у місцевих громадах, адже цю пам’ять і цей досвід оплачено ціною життів багатьох героїв, наших краян – раніше, і вже нині – у наші дні.

  Директор Осипенківського краєзнавчого музею                       Олег Будяк                     Керівник краєзнавчої студії  “Джерельце” при музеї                Марія Турчак

 18.03.2017                           

Опубліковано в категорії: Вівтар Незалежності | Залишити коментар

Пра што б’ют крємльовскіє куранти?

Вступ: Якби хто порахував, скільки президент РФ побував у своїй попередній «парафії» – КДБ-ФСБ, та в його-її соплемінниках, зокрема у ГРУ і ін., або навпаки: скільки служивих із спецслужб пхалися до Кремля та у інші визначені ним місця – до нього…

Власне, він би туди, до Кремля, припер би й підводного атомного човна… аби щоб вволю позаглядати у перископ, та ба: а куди ж тоді зодіти дворєц КаПе-СС-них с’єздов? Бо ж ще може прислужитись імперії… часом, забаганиться стати і генсеком ЦК КП, та тільки не РС, а вже РШ. Власне, деякі фахівці припускають, що ця людина у дитинстві, можливо, не догралася у війни з однолітками, є і інші припущення…

Але не будемо відволікатися на вступну замальовку, а краще «побуваємо» на цих збіговиськах, на яких велася зловіща балаканина про південні креси сусідньої України, зокрема, цього разу про місто Бердянськ. Звичайно, можна було б і без «зокрема», тобто і про міста Приморськ, Приазовськ, Мелітополь тощо та їх навколишшя, але тоді це будуть майже ідентичні повтори, бо становище скрізь майже тотожне. Окрім того не варто забувати і про те, що чим більше інформації, тим легше можна виявити обставини її витоку, а там – і причетних до цього.         Певна річ, з «оперативно-конспіративних міркувань» – місця їх проведення, учасники (окрім найстаршого) –уточнюватися не будуть, та в цьому й немає особливої потреби. І взагалі – тут викладена вибіркова збірна інформація з різних форматів обговорень, нарад. Слід завважити лише про присутність представників 1-го та 8-го управлінь ГРУ РФ, бо про це апріорі буде дуже легко здогадатися, бо ж як без них.

По тексту всі служиві-борзі йменуються умовно СС-1, СС-2 і т.д. (СС-спецслужжба), ПП – президент Путін, і все буде викладатися лише по суті, без особливих подробиць як вже вище зазначалось – все із-за тих же триклятих «оперативно-конспіративних міркувань».

Петро Вікторів.

ПП: Гаспада. Часть нашєва стратєгічєскава плана прадвіжєнія в Крим па суше – ета прєждє всєво взятіє Пріазовья, то єсть, па сущєству, прєждє всєво горада Бєрдянска і акругі.

Как ізвєстна, на сєводняшній дєнь ми прімєнілі двє стратєгіі: кримскую, то єсть «інтєллігентную», і данбасскую, то єсть пагромную, паскольку Данбасс – ета бандітскій край. Прашу абратіть вніманіє на рітарічєскій вапрос: кто-ліба слишал вазмущєнія са старани насєлєнія етава рєгіона па поваду мнагачіслєнних там разрушеній – на фонє савєршєнна другой картіни в Криму? Сам с увєрєннастью і атвєчу – нєт. Ета азначаєт, шта тактика била вибрана намі правільная.

Думаєтся, шта в атнашеніі прєдпалагаємава паслєдующєва прабоя ми далжни прімєніть нєшта срєднєє, паетаму я і трєбавал і буду трєбовать – ва ізбєжаніє ашібак, тщятєльна всьо ізучіть в етам рєгіонє, в канце-канцов ми далжни чьотка панімать і знать: на каво апіраться, а каво безжаластна пустіть в расход.

А тєпєрь прашу далажить собранную пєрвічную інфармацию.

СС-1: Бєрдянск в целам, можна сказать, русскамірний горад, статисячник. В ньом 9 церквєй нашева патріархата, єсть дажє єпархія; у всєх школах, дєтсадах гасподствуєт русскій язик – русскій мір ва главє с дірєктарамі, завєдующими, мєтадістамі, даже і в так називаємих українскіх, і даже в спєціалізіраванних школах – украінаязичних, нєгаваря ужє пра то, шта із двух дєсяткав етіх завєдєній – адна трєть ваабщє єсть русскімі і канєчна жє, што єсть атрадним, – всьо ета за щьот гасударства Украіна, і ета очєнь і очень нас абадріваєт.

Заправляєт всєм етім, єстєствєнна, мєстная власть, каторая фарміруєтся, в аснавном, на блатной аснове і гранічіт с панятієм – шайка, канєчна же русскаязичная, другіх туда проста нє пускают, састаящая із бившєй ка-пе-ес-ес-най, камсамольскай, піанєрскай і актябрятскай братіі, а тє, кто за атсутствієм мєст нє пралєз туда, так сказать – дєйствуєт в акруженіі. Ані, і тє і другіє, скалатілі сєбє састаянія, пользуясь той же такі властью, і, кстаті, как би в насмєшку, вадрузілі памятнік лягушкє, штоби абварованниє ім нє завідавалі, штоб «жаба нє давіла», так і напісалі.

Бєрдянск, будучі горадам-курортам, аднаврємьонно єсть і горадам убітих дарог, он парєзан алкагалізмам, наркаманієй, варавством, паслєднєму, да і астальному, очєнь спасобствуєт целая сєть ламбардав, гдє можна бистра сбить крадєнноє. В гораде арудуєт падпольний ігравой бізнес і разнава рода шайкі. Как і в савєтскіє врємєна, міліція не может брать мєстних власть прідєржащіх і іхніє окалавластниє ватагі. То єсть, ана астайотся савєтскай, там даже прінуждают абращающіхся – пісать заявлєнія па-савєтскі, то єсть – па-русскі.

На вєршінє всєво етава гасподствуєт взятачнічєства, пратекціанізм, тєнєвой бізнес в законє, кришований. Ваабщє на горадє чьотка атабразіліся двє епохі: Кучми та Януковіча, то єсть он прєтєрпєл два епохальних ограблєнія. Ва врємя пєрвай здєсь пріватізіравалась-пріхвативалась пад лозунгам – ми днєпрапєтровскіє, послє ніх аккупіравалась Бєрдянская каса і прочєє уже пад дєвізам: ми – данєцкіє.

Нада сказать, шта бальшущая часть насєлєнія смотріт наше масковскає тєлєвідєніє, вплоть да пагоди в Масквє… І вот еті люді ізбірают сєбє власть, а власть, єстєствєнна, штоби єю аставаться, дєйствуют у фарватерє етіх душ.

ПП: Хачу заметіть, гаспада, глядя на паслєднєє сказанноє, шта значітєльная часть русскаязичних, вазможна, влюблєна в русскій язик нє в целам, а в єво богаматную часть. Ета нада імєть в віду і паскольку такіх любітєлєй мата, такіх атбросав у нас сваіх прєдастатачна, в ізбиткє, паетому етат кантінгєнт нада бєзжаластна іспользавать как пушечнає мясо в случає рєалізаціі нашіх амбіцій.

І єщьо аб адном: Ви, гаваря вначалє а церквях наших, аднака нічєво нє сказалі аб украінскіх.

СС-1: В горадє дєйствуєт лішь адна Кієвская… в памєщєніі жек-а. Ваабщє хачу сказать єщьо, шта в Бердянськє єсть лічності, всєго лішь абраньонниє фрази каторих апрєдєляют то ілі іноє палаженіє вєщєй в горадє. Так, адін сказал, шта, мол, пака я жив, нє бивать в горадє украінскім церквям – і ета видєрживаєтся. Другой абраніл прімєрна такоє: нє бить у Бєрдянскє памятніка Шевченко, патаму шта он нє лавіл здєсь в морє бичков – всьо ета нєукаснітєльна видєржіваєтся.

Ми устанавілі такіх лічнастєй, сабіраєм на ніх кампрамат, ані намі будут іспользавани.

ПП: Атнасітєльна «іспользаванія». Вазвєдьонниє і строящієся церкві, каториє появляються с помащью мєстних дєлков, как піть дать, ані – еті дєлкі, могут атмивать там бальшиє дєньгі. Паетаму ані стараютса расстягівать страітєльства ва врємєні, аставляют іх на долгає врємя нєдастроєннимі.

Настаіваю устанавіть етіх памагатєлєй, взять в апєратівную разработку і завєрбавать на кампрамєтірующіх матеріалах, і пусть ані аказивают і нам сущєствєнную помащь. Жалєть іх не нада, хоть ані, па сущєству, і наши.

СС-2: Па сравнєнію с горадам – Бердянській район єсть єщьо болєє савєтскім. Єслі здєсь мєньше русскава міра, хатя как сказать, то зато большє прошлай савєтскасті, многіє ваабщє сажалєют за Савєтскім Саюзам. Хватаєт там і русскава язика, асобєнно у сьолах Дмітравка, Андравка, Луначарскає, Нововасільєвка, у многіх школах также фактіческі гасподствуєт наш русскій мір.. Кстаті, районниє главарі ісключітєльна абщаются в сьолах па-русскі.

Какіє билі всьо-такі дальнавіднимі компартєйниє важді в прошлам, шта аставілі украінскій язик у свайо врємя – па сьолам, і тєм самим мьортва єво прівязалі к калхознасті, то єсть – к атсталасті, забітасті, то єсть скампрамєтіравалі. Паетаму убєгавшіє із сьол і рукамі і нагамі аткрєщівалісь і аткрєщіваютса ат нєго, штаби пріжиться у гарадской срєдє, нє бить пасмєшищєм. А тєпєрь дє́ло пашло дальше: ат хахлятскава атказиваются ужє нєпасрєдствєнна і в сьолах.

ПП: Я так панімаю, шта ета нєкає вступлєніє…

СС-2: На путі к Бєрдянску стратєгічєскає значєніє імєєт сєло Новавасільєвка., паетаму астанавлюсь на ньом прєдмєтнєє. Кстаті, ано падчінєно гарадскому правлєнію. Етат насєльонний пункт дєлітся на двє часті, украінскую – мєньшую, і русскаю – большую, центральную. Кратка пра прєдісторію: у 1933-34-их гадах померлі ат голада большая часть жітєлєй сєла, на іх мєста прівєзлі целий калхоз із Рассіі. С тєх пор развінулась, тачнєє – развінулі ту часть сєла, гдє рассєянє: там і сєльскій савєт, і магазіни, і пряма-такі саборная цєркофь, разумєєтся – Масковскава Патріархата, там школа і клуб, а также дєтскій сад… может, єщьо что-та апустіл, саатвєтствєнна, там і дарогі. Украінская жє часть, ета, єслі па хахляцкі – куток… бєз нічєво із пєрєчіслєннава. Кстаті, в сєлє даже кладбіще раздєлєно саатвєтствєнна.

ПП: Ну что ж, таваріщі, я нє буду разглагольствавать пра то, шта нада будєт сдєлать с «кутком» і как апіраться на насєлєніє другой часті прі нашєм прадвіжєніі.

Паєхалі далєє.

СС-3: Как ізвєстна, гаспада, правда, тачнєє будєт сказать – нєізвєстна, шта уже болєє десятка лєт праводятся праграмми пєрєсєлєнія жітєєлєй Рассіі на Украіну, пад разлічнимі прєдлогамі: к родствєннікам в каком-та пакалєніі, к друзьям пабліжє і т.д. Паскольку, самі панімаєтє, с распадам Савєтскава Саюза сущєствєнна снізілся працесс смєшіванія насєлєнія бившіх саюзних республік – у савєтскій народ.

Акрамя таво ми стімуліруєм пад прікритієм саатвєствующіх служб – актівную скупку нєдвіжімасті, в том чіслє і асобєнна у Бєрдянскє. Пачті всє ліца-скупщікі, ета большей частью – масквічі, і ета большєй частью – наші агенти или давєрєнниє ліца. Ми іх інтєнсівна гатовім к падривной дєятєльності, а сєйчас ані актівна сабірают інфармацію.

Нємного мєнєє абширно, аднака жостка іспользуєм в етіх целях трудавой пріток малароссав.

Но наіболєє прістальноє вніманіє удєляєм ліцам із Бєрдянска і района, каториє ва врємя кієвскіх сабитій 2013-2014гг. маталісь в Кієв, гдє бралі участіє в анті-майданє. Работа сєйчас на стадіі виявлєнія етіх ліц, устанавілі уже около трідцаті чєлавєк. Опит первих контактов с німі паказиваєт, шта із бальшінства с ніх палучатса атмєнниє надьожниє дівєрсанти, боєвікі, наводчікі і прочєє…

ПП: Гаспада. Прашу пращєнія, шта пєрєбіваю… Аднака слушайтє мой пріказ атнасітєльна паслєднєва: ва-пєрвих, нєатлагатєльна бистра устанавіть всєх так називаємих антімайданавцев із Бєрдянска, района. Ета нє тяжєло сдєлать, вєдь ані , как правіла, друг друга знают. Однака устанавіть нє толька іх, но і тєх, кто спансіравал еті паєздкі в Кієв, арганізовивал іх, кто прєдаставлял транспарт, то єсть всю цепочку, так как ета всьо очєнь бєсценний для нас кантінгєнт. Всєх іх срочна взять в актівную разработку і падгатовку.

В дополнєніє хачу нємнога пафіласофствавать пра абсуждаємую срєду, імєнна – срєду, так как общєством єйо нє назавьош.

Как ізвєстна, у прошлиє адін-палтара десятка лєт ми планамєрна і мєтадічєскі завалівалі прєдпріятія в Украінє, в том чіслє і у Бєрдянскє, канєчна жє рукамі мєстних, условна гаваря, дєльцов. Паетаму насєлєніє, каторає за всєм етім толька смірєнна наблюдала, являєт сабою нє више чєм – стада авєц.

Нам прішлось дастатачна долга павазітся с мєстним заводам смазак, штаби он тоже заглох, аднака і ета абашлось бєз пастароннєва вніманія граждан.

Паетаму дастатачна била би толька лішь етіх свєдєній, штаби сдєлать бєзашібачний вивад: такоє насєлєніє можна смєла, как пакорних авєц, снова заганять у Савєтскій Саюз.

Кстаті, тєпєрь етат уже бивший завод папал к рукам народнава депутата ат етава стада… запамятавал єво фамілію – да он і нє заслужіваєт, штаби помніть – каторий являєтся в том чіслє і саціалістам-тєнєвіком. Я би мог рассказать і пра гнустнасть єво прєдшєствєнніка, аднака нє стоіт тратіть на ета врємя.

Палагаю, шта ми на етам закончім ачєрєдной наш «бріфінг», но счітаю нє лішнім напаслєдак падєліться слєдующім сапаставлєнієм фактов, шта імєєт атнашеніє к Бердянску.

Нєдавна, прасматрівая вибарку рєзанансних сабитій па Бєрдянску за прашєдшіє годи, я абратіл вніманіє на 2005 год, кагда састаялась скандальнає пєрєсєлєніє дєтскай бібліатєкі – абратітє вніманіє – с пріморскай уліци, каторая носіт імя нашєва вєлікава пісатєля М.Горькава, а сама бібліатєка носіт імя такжє нашєва А.Гайдара – в другоє, єстєствєнна худшєє мєста.

І здєсь прашу вспомніть, какоє била апломбаває рєагіраваніє кієвскай власті, в том чіслє і чєрєз абщєствєннасть, па поваду нашіх, как ані счіталі, прєтєснєній так називаємава «Украінскава дома» в Масквє. Так шта ми атстайом, гаспада.

Панятна, как піть дать, шта ізгнаніє бібліатєкі в Бєрдянскє дєлалась с лічних чьїх-та інтєрєсав, за взяткі і прочєє. Паетаму я дал распаряжєніє устанавіть бєзашібачна, павтаряю – бєзашібачна – всєх учасніков етава нахальства: заказчікав, іспалнітєлєй, пасобнікав – всє ані далжни палучіть па заслугам: нє боліє, но і нє мєнєє.

І, наканєц, сдєлаю нєкає абабщеніє с елємєнтамі апять-такі філософії, політекономіі, єслі хатітє. Всє наши дєйствія в еканомікє, фінансах, бізнесє в цєлам – за рубєжом, ета канцєнтріраваннає вираженіє нашей внєшнєй палітікі, каторая састаіт у вазвращєніі нашіх бившіх тєрріторій і в захватє нових. Тєпєрь пєрєнєсьом ету схєму, філософію русскава міра на Украіну, гдє ми сєйчас какраз нєпасрєдствєнна єйо асущєствляєм. Ми, я нєскалька павтарюсь, прібралі к сваім рукам множєства прєдпріятій, в аснавном в целях іх разарєнія і дабілісь етава. Ми развалілі укрінскую армію. Наканєц, очень многа намі схвачєна в сфєрє фінансавай. Атнасітєльна паслєднєва прімєчатєльним єсть нє толька многа-мала, а, можєт бить, прєждє всєво то, – абратітє вніманіє – шта прашло толька всєво лішь 25 лєт, кагда билі аграблєни всє укрінскіє вкладчікі Сбєрбанком СССР, і вот сновав вєрнулся наш етат банк с нємного другім названім, кстаті, в тєх жє целях… і, практічєскі, ета нам удайотся. То єсть я вєду к таму, шта наши сасєді – малароси єсть раби, раби бєспамятниє. А раби, как ізвєста – далжни бить парабащєни, шта ми і дєлаєм і імєєм уже пєрвиє значітєльниє успєхі.

Такім образам, гаспада, єщьо раз напамінаю, шта всє козирі в наших руках і паетаму чєм большє ми удєлім вніманія падгатовкє, тєм у нас будут болєє правільниє, болєє еффектівниє дєйствія.

Пазволю сєбє здєсь жє і пашутіть: єслі нєчаянна на горад упадут пару снарядов, то паслєдствія ат іх взривав, палагаю, нє будут такім уж кантрастам на фонє, как била сказана нєскалька ранєє, – убітих дарог. (Реакція присутніх – дружній сміх. – П. В.).

Дєйствуєм і пабєждаєм дальше і бєс канца – наших врагов. Работаєм на блага Рассійскай гасударствєнності…

Да слєдующєй встрєчі.

2016 рік.              (Передрук із сторінки Фейсбука “Пауль Ремез”)

Опубліковано в категорії: Лихоліття історії | Залишити коментар

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – УКРАЇНА

Мені здається, я не знаю,                                                     А люде справді не вмирають,                                             А перелізе ще живе                                                                В свиню абощо, та й живе,                                Купається собі в калюжі,                                                      Мов перш купалося в гріхах.                                              І справді так…

* * *                                                                                                      Якби з ким сісти хліба з’їсти,                                              Промовить слово, то воно б,                                                Хоч і як-небудь на сім світі,                                                А все б таки якось жилось.                                                  Та ба! Нема з ким…

Опубліковано в категорії: Свята нашої Батьківщини | Залишити коментар

Сьогодні – 203-я річниця від дня народження Тараса Григоровича Шевченка! О 11:00 на центральній площі міста Гуляйполя Запорізького краю урочисто відкрили пам`ятник Кобзарю.

Опубліковано в категорії: На весь Світ, Свята нашої Батьківщини | Залишити коментар

Прощання з зимою

Поезії Валентини Солонської

 

 

 

                                                                                Зима

Вже Святий Миколай за собою веде                                                                                       Завірюху у наше містечко.                                                                                                     Визирають з-під снігу іще де-не-де                                                                                      Деякі непривабливі речі.

Забілило занедбаність нашу і сум,                                                                                     Непомітно у душах зникає.                                                                                                         Хтось радіє – купив новорічній костюм,                                                                                 Хтось ялинку собі вибирає.

Пожвавішали люди. Несуть до осель                                                                         Придбання для святкового столу.                                                                                              А в повітрі стоїть мандариновий хміль                                                                                         І лунає рипіння довкола.

Покладає на Бога надії свої                                                                                                   Україна і нишком зітхає,                                                                                                                   А на Сході… На Сході тривають бої                                                                                              І, здається, кінця їм не має.

Все минає. Мине і ця наша біда,                                                                                                  Бо ніщо в цьому світі не вічне.                                                                                                     Та хотілося б, щоб закінчилась війна                                                                                            І щоб мир наступив якнайшвидше.

***                                                                                                                                               Прокидається день у святковім вбранні.                                                                               Ковзанами по сонній затоці,                                                                                                   Обливаючи сяйвом мости крижані,                                                                                     Розганяється радісно сонце.

Бадьорить морозець променисте дитя,                                                                                         І навколо сніги рожевіють,                                                                                                              І виблискують крони дерев, мов кришталь,                                                                           На палацах казкової мрії.

Зачарована тиша, здається, дзвенить,                                                                                         Як струна у прозорому небі.                                                                                                            І бажання таке – зупинити цю мить,                                                                                    Наче вже й поспішати не треба.

Опубліковано в категорії: Творчі натхнення | Залишити коментар

До тебе, люба річенько, ще вернеться весна… (Леонід Глібов)

          ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ              Березень  2017 рік.

015501_leonid_hlibov5 березня – минає 190 років від дня народження Глібова Леоніда Івановича (1827-1893), письменника, поета, байкаря, громадського діяча, видавця.  Народився у с.Веселий Поділ, нині Семенівського  р-ну, Полтавщини, освіту здобув у Ніжинському ліцеї вищих наук, вчителював. Літературну творчість розпочав ще в гімназійний період. В 1863р. з-за  дружніх стосунків з одним із членів таємного товариства «Земля і воля» був позбавлений права вчителювання, потрапив під поліційний нагляд, тоді ж після виходу Валуєвського циркуляра було знищено весь наклад нововидрукованої збірки байок, ці обставини призвели до матеріальної скрути, підриву творчого потенціалу. У доробку митця понад сто байок, також публіцистика, поезія, твори для дітей, акровірші, загадки тощо, серед яких байки «Ведмідь-пасічник», «Лисиця-жалібниця», акровірші «Декому на здогад», «Що зашкварчить», він є автором слів всесвітньо відомої. пісні «Стоїть гора високая».

300px-karmelyuk10 березня –  230 років  тому народився Кармелюк Устим Якимович (1787-1835), ватажок селянського повстанського руху на Поділлі у 1831-1835рр. проти соціального і національного гніту, національний герой. Народився у с.Головчиці, нині с.Кармелюкове Жмеринського р-ну Вінничини, у родині кріпака. За спротив панській сваволі у 1812р. був поголений у солдати на 25 років, звідки через деякий час втік і в 1814р. очолив повстанський рух селян у рідному краї на Поділлі (нині це територія Літинського та Чечельницького р-нів Вінничини та Летичівського р-ну Хмельниччини) проти московської влади,  дворянства.  Упродовж 1817-1830рр. чотири рази потрапляв до лабет царських гнобителів, етапувався до Сибіру, попри таке кожного разу здійснював неймовірні втечі. В 1830-1835рр. повстанський рух охопив і суміжні землі Волині, Київщини, Бессарабії і нараховував до 20 тисяч селян, було здійснено понад 1000 нападів на панські маєтки, все добуте добро роздавалось нужденним. Загинув від кулі переслідувачів. Образ народного месника відображений у творах М.Старицького,  С.Васильченка і ін., у фольклорі, написані музичні  твори.

atamanyuk-vasily-ivanovich14 березня – 120 років від дня народження Атаманюка Василя Івановича (1897-1937), поета, перекладача, літературознавця, політичного діяча. Народився містечку Яблунів, нині Косівського р-ну Івано-Франківщини, здобув правничу освіту у Львівському ун-ті, відбув ІСвітову війну у складі Легіону Січових Стрільців австрійської армії, по війні мешкав у Катеринославі, з 1922р.–  у Києві. У творчому доробку  митця збірки поезій «Чари кохання, «Галичина», «За Збручем грози» і ін., а також збірки оповідань. У січні 1933р. потрапив під жорна московського тоталітаризму, спершу 5 років ув’язнення у концтаборах ГУЛАГ-у – «Карлаг» та «Соловки», а звернення до Сталіна та Вишинського у травні 1937р. закінчилося розстрілом вже в листопаді в урочищі «Сандармох».

%d0%bb%d0%b0%d1%80%d1%96%d0%be%d0%bd_%d0%b7%d0%b0%d0%b2%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%bd%d1%96%d0%b916 березня – минає 120 років від народження Загороднього Ларіона Захаровича (1897-1923), військового діяча УНР, отамана Холодного Яру. Народився у с.Кошарка, нині с.Йосипівка Новомиргородського р-ну Кіровоградщини, закінчив церковно-приходську школу, відбув ІСвітову війну, демобілізований з-за отруєння газами, у чині прапорщика. Взяв участь у протистоянні московським червоно-більшовицьким бандформуванням: спершу зорганізував селянський загін,  далі перебував у лавах Степової дивізії Армії Української Народної Республіки, а з осені 1920р. учасник Холодноярського повстанського руху проти московської навали. В 1922р.очолив Холодноярську республіку, того ж року потрапив до лабет червоно-більшовицьких людоїдів, загинув під час повстання у Лук’янівській  в’язниці.

1245417 березня  – 100 років тому постала Українська Центральна Рада (1917) – однопалатний парламент України, який керував  національним рухом у розбудові української державності. Згідно Указу Президента України №17/2016  2017 рік проголошено Роком Української революції 1917-1921 років.

%d0%b2%d0%be%d0%b2%d0%ba_%d1%84-1– 170 років тому народився Вовк Хведір Кіндратович (1847-1918), антрополог, етнограф, літературознавець, музейник, археолог, видавець. Народився у с.Крячківка, нині Пирятинського р-ну Полтавщини, природничу освіту здобув у Київському ун-ті, увійшов до Київської Громади, де доклав зусиль до заснування недільних  українських шкіл, видання  літератури українською мовою, здійснював етнографічні дослідження. Із-за імперських переслідувань змушений був виїхати за кордон, став членом Історичного й Антропологічного товариства в Парижі., по поверненню в 1904-1905рр. здійснив наукову подорож по Галичині, Буковині та Угорщині. Вчений написав понад 600 наукових праць, серед них і «Задунайська Січ по місцевим згадкам і розповідям», «Українське рибальство у Добруджі» тощо. Працями «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу» довів, що українці є окремим слов’янським народом.

200px-%d0%be%d0%bb%d0%b5%d1%81%d1%8c_%d0%b1%d0%b0%d0%b1%d1%96%d0%b91– 120 років від дня народження Бабія Олеся Йосиповича (1897-1975),  письменника, доктора з літературознавства. Народився у с.Середня, нині Калуського р-ну Івано-Франківщини, відбув ІСвітову війну, далі перебував у лавах Української Галицької Армії Західно-Української Народної Республіки, по тому отримав вищу освіту у педінституті ім. М.Драгоманова у Празі, брав активну участь в Організації Українських Націоналістів, з 1944р. перебував на еміграції в Німеччині, далі – в США. Є автором поетичних збірок «Ненависть і любов», «Світ і людина», «За щастя оманою» і ін., а також повістей, драматичних творів, досліджень.

%d0%b7%d0%b0%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%be22 березня – 100 років тому проголошено «Відозву Української Центральної Ради до українського народу» (1917), в якій, зокрема, зазначалося про наступне: «Народе Український! Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну… Перед Тобою шлях до нового життя. Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя». У Відозві наголошувалося, також як на першочерговому, на «…заведенні рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні». Слід завважити, що зазначена непереступна мовна вагомість ставилася на першочерговий порядок денний навіть у тодішньому обширі суспільних уявлень – майже беззастережного панування оманливих, підступних соціалістичних та федералістичних московських ідей і московського «великороства-малороства» тощо. Але й через 100 років, коли Україна таки здобула незалежність і коли не хтось інший, а та ж таки Україна, попри попередження її ж генія  Івана Франка, – найбільш так жорстоко поплатилася за отой московський соціалізм-федералізм-комунізм, – тут  й досі, вже упродовж 25 років незалежності, блюзнірськи нехтуються святості Відозви, загин багатьох поколінь українців, урешті-решт… існування і розквіт України. 

%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%8f%d0%ba_%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d1%84%d0%be%d1%80_%d0%b4%d0%bc%d0%b8%d1%82%d1%80%d0%b8%d0%b5%d0%b2%d0%b8%d1%87 27 – березня – 200 років від дня народження Борисяка Никифора Дмитровича (1817-1882), геолога, вченого. Народився у с.Риги Лохвицького повіту на Полтавщині, закінчив Харківський ун-т, згодом – професор цього закладу, вивчав геологічні дисципліни в Петербурзі. У праці «Збірник матеріалів, що стосуються геології Південної Росії» обґрунтував думку про поширення  кам’яновугільних відкладень на захід, тобто створив ідею великого Донбасу. По його визначенню  пробурено було Перещепинську свердловину, яка і до тепер входить до складу найстарішого на Дніпропетровщині нафто-газового комплексу. Вчений опублікував близько 40 робіт з геології і ґрунтознавства, які  мають актуальність і в сучасних розробках.

%d0%b4%d0%be%d0%bc%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9_%d0%b2 29 березня – минає 140 років  від народження Доманицького Василя Миколайовича (1877-1910), літературознавця, письменника, історика, фольклориста, публіциста, громадсько-політичного діяча. Народився у с.Колодисте, нині Тальнівського р-ну Черкащини, освіту здобув у Київському ун-ті, вчителював, редагував часописи, став співзасновником Видавництва «Вік», а також громадської організації «Всеукраїнська учительська спілка (1905). За активну діяльність був висланий московським імперством  на північні загарбання – до Фінляндії. Після звільнення переїхав до Петербурга, де видав найповніше видання «Кобзаря». У 1908р. змушений був виїхати за кордон для лікування легенів, а вже через два роки помер у Франції, похований у рідному селі. Попри короткий вік вніс вагомий внесок  у духовні надбання українського народу, у доробку В.Доманицького дослідження творчості Т.Шевченка і М.Вовчок,  редагування «Історії Україна» М. Аркаса,  збирання і дослідження українського фольклору тощо.

%d0%b7%d0%b0%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%be – минає 100 років з часу заснування Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка (1917). Під час наради військових Київського гарнізону, присутні з великим натхненням одностайно ухвалили  приступити до «…згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії, яко могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі Україні».

makushenko-ivan-semenovich-makuha-makushenko– 150 років від дня народження Макушенка  Івана Семеновича (1867-1955), художника, педагога, громадського діяча. Народився в м. Лисянка на Черкащині, закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Створив багато високохудожніх картин, які  демонструвалися на виставках в 14 країнах світу на всіх континентах, виховав плеяду талановитих майстрів

1238630 березня – 105 років тому народився Огульчанський Олексій Якович (1912-1996), педагог, письменник, журналіст, краєзнавець. Народився у м. Луганську (х. Огульчанський), освіту здобув у Бердянському учительському ін-ті за фахом учителя історії, тут ґрунтовно захопився дослідницькою справою, і прищепив інтерес до неї багатьом юним бердянцям. Влітку 1940р. разом з гуртківцями  розкопав на узбережжі Азовського моря в районі бухти «Вітрів кут» унікальний палеонтологічний скарб – єдиний у світі скаменілий скелет південного слона (спершу знахідка була поцуплена німецькими окупантами, далі – московськими, тому південний скелет і знаходиться – на півночі, у С.-Петербурзі). У 1967 р. Я.Огульчанський став членом Спілки письменників УРСР, його пізнавально-пригодницькі повісті та оповідання були звернуті до юних читачів, це «Вітрів Кут», «Таємниця Сухої балки», «Як сплять дельфіни» та ін.

  У березні народилися:

  1 – Олекса Харків (1897-1939), маляр-монументаліст, співзасновник музеїв у м.Стрию,

  3 – Калашник Павло Іванович (1847-1909), гончар, вироби зберігаються у музеях міст Миргорода, Полтави, Харкова, Києва,

 14 – Коцак Олексій Федорович (1737-1800), письменник, педагог, церковний діяч, укладач мовної граматики,

 19 – Василенко Василь Трохимович (1897-1933), публіцист, критик, поет, дослідник творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської; розстріляний московським режимом.

 27 – Дроздов Степан Леонтійович (1867- 1933), музейник, засновник Білоцерківського археолого-етнографічного музею, поштово-телеграфного музею в Києві.

 – Судовщикова-Косач Олександра Євгенівна (1867-1927), письменниця, перекладачка, громадська  діячка, авторка оповідань з селянського життя, п’єс, творів для дітей.

images   Навесні 1932р., тобто 85 років тому, та 1947р., тобто 70 років тому на чорноземах Руси-України вже лютував голод – голодомор-геноцид, уготовлений москвинсько-більшовицькою диктатурою під орудою кремлівського каганату.  Попри нечувану засуху, в основі голодомору 1921-1923рр. також лежить вбивче розбійне московське крадійство.                                                                                                         

О.Змієвський, В.Пилипенко, тов.«Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край, Україна,  proberdyansk.wordpress.com/            

Опубліковано в категорії: Віхи історії України | Залишити коментар

Клич

.                                            Були                                                                                                         .                             Людьми простими,                                                                                         .                                         Як ти і я,                                                                                                   .                                 Та сталось так –                                                                                                                       Відлетіли журавлями,                                                                                     .                                Полинули навік                                                                                            .                                    В морозну                                                                                                   .                                     Світлу ніч.                                                                                                   .                                       Прошу вас!                                                                                               .                                  Прислухайтесь                                                                                           .                                        До неба,                                                                                                    .                                    Щоб почути                                                                                               .                                         Тихий                                                                                                         .                                          Клич…                                                               

  Сергій Пунько, м.Бердянськ, Запорізький край      2017 р.                    

Опубліковано в категорії: Творчі натхнення | Залишити коментар