Ювілей відданості музейній справі

В Осипенківській громаді на Бердянщині

Захід під назвою «Простір краєзнавства, мистецтва, творчості й туристичних атракцій серед чудових краєвидів понад Бердою, настояний на цілющих травах та цікавих оповідках Надазов’я» відбувся в Осипенківському краєзнавчому музеї на Бердянщині.

Організований він був у зв’язку з 30-літтям незмінної діяльності на посаді директора музею Олега Емільовича Будяка. Цього дня з привітаннями й подарунками до музею прийшли представники керівництва й колективу Осипенківської сільської ради, сільського Будинку культури, краєзнавці.
          Під час заходу від імені сільського голови Валентина Івановича Смаги за активну громадську діяльність, значний особистий внесок у відродження та розвиток історичних, патріотичних і культурних традицій, підтримку дитячо-юнацьких творчих студій й відданість краєзнавчо- туристичній справі, заступник сільського голови з гуманітарних питань Марія Михайлівна Жила вручила директору музею подарунок та побажала Олегу Емільовичу і надалі вирізнятися професіоналізмом, подвижництвом, сприяти примноженню культурних надбань, міцного здоров’я та успіхів у трудовій діяльності.
У вітальному слові начальник відділу освіти Осипенківської сільської ради Лариса Миколаївна Яковенко відзначила, що завдяки зусиллям як колективу, так насамперед й директора музею Будяка Олега Емільовича, Осипенківський краєзнавчий музей нині є справжньою родзинкою краєзнавчо-туристичної візитівки громади. Саме сюди приходять гості нашої громади, щоб ознайомитись з історією краю, її пам’ятками історії та культури, традиціями та обрядами. Адже краєзнавчий музей – це шлях в історичну пам’ять, духовність, можливість доторкнутися до минувшини краю і його сьогодення.
Привітання в цей день прозвучали і від директора Осипенківського Будинку культури. Тетяна Іванівна Москаленко ще й вручила для музейної експозиції картину з зображенням відомої односельчанки, військової льотчиці 1930-х, Поліни Осипенко, яка колись була виставлена в холі БК, та вже давно була знята, як кажуть, зі стіни й з обліку, а для музейної експозиції підійде якнайкраще. А краєзнавець з с.Миколаївка на Бердянщині Іван Федорович Михайленко подарував військовий артефакт часів селянського повстанського руху 1920-х років в Україні, знайдений в нашій місцевості.
             З щирими побажаннями успіхів, добробуту, професійної звитяги, здоров’я, гармонії та поповнення музейних зібрань, звернулись учасники молодіжної творчої студії «Традиція» при музеї Галина Турчак і Анастасія Гуменюк та колектив музею, й вручили подарунок – портативний мікрофон з колонками, який буде надзвичайно зручно застосовувати під час проведення екскурсійних та атракційних заходів, які колектив музею проводить як в експозиційному приміщенні, так і на відкритому просторі – у парковій зоні села і у межах природних урочищ понад Бердою.
Директор Осипенківського краєзнавчого музею Олег Будяк висловив щиру подяку всім за численні привітання, здійснені як особисто, так і посередництвом соцмереж.

Оприлюднено в Віншування | Залишити коментар

ЩИРОСЕРДНЕ ВІТАННЯ

Шановне товариство.

Усіх-усіх вітаю з Новим 2020 роком та Різдвом Христовим. Зичу ВАМ бути здоровими, щоб ВИ були окутані родинним теплом і затишком. Щоб пам’ятали своїх предків і безмежно раділи своїм нащадкам.

Будьмо, панове! Шануймося!

Володимир Пилипенко

Оприлюднено в Віншування | Залишити коментар

Памятаймо нескорених, тих, хто в нерівному герці за честь Вітчизни поліг”

В с.Осипенко на Бердянщині 5 грудня, о 14.00, у День волонтера, напередодні Дня Українського війська (Дня Збройних сил України) відбувся захід з увічнення пам’яті борців проти встановлення тоталітарного режиму за результатами виїзних засідань обласної науково-редакційної групи проекту «Місця пам’яті Української революції 1917-21рр..», згідно “Плану обласних заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років на 2017-2021 роки”” ;
– й віддання данину пам`яті й шану краянам і односельцям, мирним мешканцям і бійцям, восени 1919 року – стотисячної Революційної Повстанської армії України (махновців), полеглим у боях Української революції і Визвольної селянської війни 1917-1921 років.
 

На братерському похованні у парку села Осипенко (до 1939р. – Новоспасівка), датованому листопадом 1919 року, на похованні, де вже рівно 100 літ безіменно покоївся прах тих, що ішли у бій під гаслом: “Воля або смерть!” відкрито пам’ятний хрест з меморіальною плитою і прізвищами дев`ятнадцяти загиблих односельців – мирних жителів с. Новоспасівки, страчених у червні 1918 р., в період Австро-угорської окупації, і новоспасівців, бійців Революційної Повстанської армії України (махновців), полеглих у боях з денікінцями у 1919 році.

      Участь  у  відкритті  пам’ятного  знаку взяли голова Осипенківської сільської ради Валентин Смага та співробітники сільради, військовослужбовці ЗСУ, бердянські волонтери від ГО «Наші Атланти», представники обласного осередку «Легіон Свободи», духовенство, родичі загиблих в роки Української революції і Визвольної війни односельців, учні Осипенківської загальноосвітньої школи І-ІІ ст., вихованці юнацької краєзнавчої студії “Джерельце”, мешканці  сіл Червоне поле, Новопетрівки та Миколаївки.

Урочисто відкрили пам’ятний знак голова Осипенківської сільської ради Валентин Смага разом з нашими захисниками – бійцями ЗСУ.

Про обов’язок живих перед пам’яттю героїв селянського визвольного руху та цивільних жертв лихоліття, роковини якого саме відзначаємо, та на важливості збереження відомостей про ці трагічні події, як уроку для майбутніх поколінь у своїх виступах зазначали та наголошували: заступник сільського голови Марія Жила, старшина резерву 56 бригади ОМБр Валерій Кутовий, голова обласного осередку «Легіон Свободи» Микола Тюркеджи та вчитель Червонопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст..Тетяна Сугалова-Катрич.

Схвильовано прозвучала розповідь Віталія Серафимовича Білаша, родича  загиблих у 1918 році односельців і одного з чільних представників махновського руху, начальника штабу Революційної повстанскої армії України (махновців) Віктора Білаша (1893-1938рр.).

Директор Осипенківського краєзнавчого музею Олег Будяк нагадав, що століття тому, в роки Української революції, Новоспасівка стала одним з визначних центрів народно-визвольного руху, який увійшов в історію під назвою махновського й тоді ж наше село, яке мало славне козацьке минуле, разом з основним центром повстанства – Гуляйполем, очолило встановлення системи народовладдя, за зразками часів козаччини, на значних обширах України, зокрема, на землях колишніх Вольностей Запорозьких і щиро подякував підприємцям та мешканцям села, які долучилися до справи вшанування пам’яті полеглих земляків: керівникам осипенківської агрофірми «ЮНІК» Миколі Леоненку та Юрію Погорілому, підприємцю Володимиру Коломійцю, бердянському підприємецю Назару Філатову, мешканцям села Олександру Мигасу, Лілії Гроздєвій, підприємцю Павлові Петренку, колективу Осипенківського  музею.

Очолив поминальну службу та освятив пам’ятний знак настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України – протоієрей Василій Турчак та отець Святослав з м. Бердянська.

Хвилиною мовчання було вшановано пам’ять полеглих краян. Мітинг  завершився  покладанням квітів до щойно відкритого пам’ятного знаку.

Так, вперше за століття, нащадки запалили свічки поряд з іменами Героїв, викарбованими в граніті. Аби в серцях наших вічно горів незгасимий вогонь вдячності й шани. Маємо бути гідними їхної пам`яті.

Друга частина заходу була проведена у формі конференції, в музейній експозиції, присвяченій подіям Повстанського махновського руху 1917-21 років. До неї було включено перегляд  матеріалів відповідних експозиційних розділів з короткими екскурсами, перегляд відео сюжетів та тогочасних документів. Зокрема, було продемонстровано фотокартку, на якій зафіксовано момент велелюдного зібрання на мітингу й поминальній службі в межах території Спасо-Пребраженської церкви села Новоспасівки, (зовсім поряд з сучасною спорудою музею села), які передували похованню героїв у братерській могилі в листопаді 1919-го, свідчить фотодокумент й про те, що того дня прощалися з загиблими з відданням військових почестей всі командири-новоспасівці, на чолі з самим командармом – Н.Махном. Почули й уривок зі спогадів одного з очевидців тієї події – тодішнього секретаря Новоспасівської волосної ради Сергія Ільхівського. На жаль, не існує поховання жодного з наших односельців, командирів і рядових бійців, які зафіксовані на фото прощання з полеглими побратимами у Новоспасівці 1919 року, і які загинули у подальших боях з білими та червоними окупантами. Зокрема, це підтвердили й присутні на заході нащадки незламного новоспасівського провідника повстанців (керівника акції з гідного поховання полеглих односельців у листопаді 1919-го, що добре видно на тому ж фотознімкові) – комадира 2-го Азовського корпусу РПАУ(м) Трифона Вдовиченка (1889-1921), полоненного після важкого поранення й розстріляного рішенням трійки «Всероссийской чрезвычайной комиссии по борьбе с контрреволюцией» 1 травня 1921 року у м.Запоріжжя, після відмови іти на співпрацю з ворогами – місце поховання якого не встановлено по сьогодні – такою була практика режиму, який тривав понад сім десятиліть.

Присутні на заході волонтери, бійці ЗСУ, ветерани російсько-української війни передали музею памятні речі на зберігання. Микола Тюркеджи вручив директору музею телефон та наручний годинник загиблого в серпні 2014 року, в боях на Сході України, односельця Володимира Зюзя.

За активну участь в підтримці наших захисників волонтер Анетта Омельченко вручила директору краєзнавчого музею Олегу Будяку подяку.

Під час заходу музейники з гуртківцями “Джерельця” привітали волонтерів і військовослужбовців ЗСУ та подарували власноруч виготовлені поробки-обереги.

Марія Турчак, науковий співробітник Осипенківського краєзнавчого музею на Бердянщині.

*  *  *

Історична довідка

 Братське  воїнське  поховання повстанців, бійців Революційної повстанської армії України – махновців.  Охоронний номер 207 

Запорізька область, Бердянський район, с. Осипенко, Осипенківська с/р, паркова зона села.

Про події з квітня 1918-го по осінь 1919-го років згадується у спогадах
тодішнього секретаря Новоспасівської волосної ради сепянських депутатів Сергія ІЛЬХІВСЬКОГО,
задокументовані у 1969 р.

«На початку 1918 р. почали ми готуватися до перевиборів Ради… Раптом у кінці квітня в село заскочили дроздовці, розстріляли дев’ять чоловік артільщиків, останніх відшмагали шомполами і розігнали, заявивши, що земля
знову належатиме Карлу Вехтеру, та й поїхали з села, попередивши, що
ніякої Ради вже немає, а є волосне управління.

За день-два в село зайшли німці й австріяки, а з ними і нова влада – гайдамацька. В селі стояла 3-я рота австріяків та гетьманська варта.
Почалися реквізиції худоби, майна, фуражу, провіанту. На осінь надходили вісті про повстанські загони, десь на Гуляйпіллі, які нападали на німецькі та гетьманські гарнізони, обози. До цих загонів подався дехто з наших хлопців.

У вересні 18-го окупанти швидко пішли з села, селяни обеззброїли гетьманську варту, організували повстанський загін з 300 чоловік на чолі з Трифоном Вдовиченком і Василем Куриленком і пішли на Гуляй-поле. В кінці 1918 року прийшли білі – денікінці Знову побори з селян: коней, фураж, провіант. А тут ще оголосили мобілізацію в кінці грудня. Ніхто з новоспасівців не пішов на призовні пункти. Повесні денікінці почали проводити мобілізацію силою.

На початку березня 1919 року новоспасівці вибили невеликий денікінсь-
кий загін і згуртувалися для самооборони. Повстання очолив Пилип
Гончаренко. Розіслали посильних в сусідні села з проханням допомогти
відбити денікінців. Селяни Миколаївки, Петрівки, Деревецького та Новотроїцького надали допомогу новоспасівцям. Другого дня до Новоспасівки прибув представник Бердянського Військово-революційного комітету з проханням допомогти бердянцям вибити денікінцв з міста.

12 березня 1919 року новоспасівці допомогли робітникам Бердянська визволити місто від білих. За декілька днів у село зайшли повстанці, з яких вже була сформована бригада Н.Махна. (В Бердянськ регулярні частини 3-ї повстанської бригади увійшли 15 березня – О.Б.) Серед них було багато новоспасівців.

Бої весь час точилися за 40-60 верст в один і другий бік від
села. В селі була відновлена радянська влада. Був створений волосний ревком. Першим його головою став селянин-бідняк Степан Середа. Я – секретарем.

Волревком організував похорон всіх загиблих борців за Радянську владу. Прах забитих, що були похоронені в різних кінцях села, звезли в центр. Відбувся траурний мітинг. Потім – похорони з військовими почестями у братській могилі».

З інших джерел відомо, що до справи гідного поховання повстанців доклав зусиль і вочевидь, один з найполулярніших з новоспасівських польових командирів – Трифон Вдовиченко, пізніше – у травні 1921 року розстріляний ВЧК (“Всероссийская чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией”) в Олександрівську (м.Запоріжжя). Місце його поховання, як і більшості керівників і рядових повстанців, які загинули в боях з білими і комуністичними окупаційно-каральними військами, невідоме.

20.11.2017     Директор Осипенківського народного

краєзнавчого музею                                                                                             О.Е. Будяк

 

 

Оприлюднено в Вівтар Незалежності | Залишити коментар

Жива історія малої Батьківщини

30 листопада, з нагоди столітнього ювілею, вихованці гуртка «Джерельце» та співробітники Осипенківського краєзнавчого музею завітали до шанованої в селі ювілярки Катерини Федорівни Кальченко (Куриленко), яку у ці дні вітали родичі й односельці, керівники громади.

Народилась Катерина Федорівна в селянській сім’ї в Новоспасівці, згідно з паспортними даними, 24 листопада 1919 року, (хоча в родині здавна закріпилася традиція вітати іменинницю саме 30 числа цього ж місяця), мужньо пережила багато трагічних подій, які випали на її долю: голодні 1932-33 роки,  Другу світову війну, повоєнну відбудову села. Майже піввіку працювала в Осипенківській лікарні, у сфері охорони матері й дитини: спочатку – медичною сестрою-акушеркою в пологовому відділенні, а після його закриття у 1968 році – медсестрою дитячого відділення, весь час – поряд з малечею нашого і багатьох сіл Бердянщини, адже у минулі часи у нашій лікарні відновлювали й оберігали здоров`я мешканців багатьох сіл району. Можливо, ще й тому, а звісно ж, як кажуть – від природи, Катерина Федорівна є надзвичайно людяною й доброзичливою людиною, з добрим гумором і чудовою пам’яттю на події.

Звертаючись до ювілярки, директор краєзнавчого музею Олег Будяк побажав їй міцного здоров’я, поваги від оточуючих, любові від рідних і близьких людей, а юнацтво привітало ювілярку тематичними віршами і на знак поваги вручили квіти та виготовлені власноруч етнічні поробки і малюнки, побажали Катерині Федорівні міцного здоров’я, Божої опіки, радості й добра.

          Довгожителька дякувала за привітання та подарунки дітей та розповіла гуртківцям справжню історію краю… Юним дослідникам і екскурсоводам цікаві розповіді Катерини Федорівни припали до душі, тим більш, що вдалося довідатися чимало фактів з історії рідного села, а спогади про багатьох знаних на Бердянщині лікарів Осипенківської лікарні, з якими у різний час довелося працювати Катерині Федорівні: відомих хірургів і головних лікарів у довоєнний і перший повоєнний час Петра Джигурди і Миколи Вдовиченка, лікарки-акушерки і завідувачки пологовим відділенням Марії Будяк, завідуючої дитячим відділенням Людмили Сметанської і багатьох інших шанованих краян, як лікарів, так й інших медичних працівників, які впродовж років самовіддано стояли на сторожі здоров`я односельців, вкрай потрібні саме тепер, коли музейники, разом з гуртківцями працюють над створенням нової експозиції з історії сіл нашої громади у ХХ ст. й, зокрема, з розвитку сфери захисту здоров`я у той час.

До речі, саме Катерина Федорівна вже й раніше чимало допомогала нашим музейникам і краєзнавцям, адже це саме вона зберегла й передала для дослідження унікальний матеріал: фотокартки й листи 1930-х років, які висвітлили життя й трагедію її рідного дядька – новоспасівця Степана Говяза, репресованого військового льотчика й першого чоловіка відомої льотчиці-землячки Поліни Осипенко, хоч впродовж десятиліть офіційна історіографія заперечувала його внесок у становлення героїні, та й саме його існування теж. А відеосюжети з документальних досліджень, у яких  Катерина Федорівна, разом з іншими старожилами,  ділиться родинними й власними дитячими спогадами, зокрема й про велелюдне сільське весілля й вінчання у Покровській церкві Новоспасівки у лютому 1926 року Степана Говяза й Поліни Дудник (Говяз), часто демонструється в музеї нашого села під час екскурсійних заходів, тож нашому юнацтву вже багато чого було відомо, але вдалось довідатися й чимало нового завдяки цікавій співрозмовниці.

Своїм ясним розумом та щирою вдачею Катерина Федорівна є беззаперечним прикладом для наступних поколінь. Тож многая літа! 

 

30.11.2019      Марія Турчак, науковий працівник Осипенківського краєзнавчого музею на Бердянщині

Оприлюднено в Віншування | Залишити коментар

В холодні землі взулися гаї / І стали біля неба, як стояли. (Микола Вінграновський)

              ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ            Грудень 2019 рік.

1 ч. –  минає 110 років від народження Кос-Анатольського Анатолія Йосиповича (1909-1983), композитора, педагога. Народився у м.Коломиї в Галичині, здобув мистецьку і правничу освіту. Невичерпним джерелом різножанрової творчості композитора було пісенне багатство Прикарпаття. Співпрацював з поетами П.Вороньком, М.Рильським, В.Сосюрою. Створив майже 500 музичних творів, сам писав вірші. В останні роки життя збирав матеріали про вітчизняних діячів культури, зокрема, знайшов могилу композитора С.Воробкевича, зібрав речі композитора М.Лисенка тощо. Є автором пісні-романсу на слова І.Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

1 ч. ‒ 100 років тому народився Сосновський Михайло Іванович (1919-1975), журналіст, публіцист, суспільно-політичний діяч. Народився у с.Великі Гаї на Тернопільщині, вивчав теологію і історію у закладах Львова, вчителював. Під час німецько-радянської війни потрапив до німецького полону, пережив «марш смерті». У 1944р. виїхав до Німеччини, здобув ступінь магістра права в Українському вільному університеті у Мюнхені (1949). Далі перебрався до Канади, де продовжив навчання і став співзасновником Ліги Визволення України, діячем Світового Конгресу Вільних Українців та Конгресу Українців Канади, є автором праць «Нариси історії української політичної думки», «Дмитро Донцов ‒ політичний портрет» і ін.

1 ч. ‒ 240 років від дня народження Турчанинова Петра Івановича (1779-1856), композитора, хорового диригента, педагога, духівника. Народився у м.Києві, навчався мистецтву в італійського композитора Д.Сарті  та українського ‒ А.Веделя, співпрацював із Д.Бортнянським, з яким створив класичні зразки оранжування давньоруських церковних мелодій. Загалом своєю творчістю справив значний вплив на розвиток української хорової музики ХІХ-ХХ століть.

5 ч. ‒ минає 100 років від народження Миколаєнка Миколи Антоновича (1919-2019), письменника, поета, драматурга, перекладача. Народився у с.Мар’янівка на Січеславщині, освіту здобув у Запорізькому педінституті, вчителював,відбув німецько-радянську війну. Став співзасновником Запорізького літоб’єднання, у доробку митця оповідання, повісті, п’єси та понад 40 поетичних збірок, це «На лінії вогню», «Береги твого щастя», «Вишиванка від євшану», «Сад кохання» і ін. З часів Голодомору полишив такі рядки: «Поетом був, коли жував макуху й напарену нежальну кропиву».

6 ч. ‒ Свято Велеса. Велес ‒ один з найстаріших богів і вважається Богом достатку. Він сходить по сонячному променю на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду. На зв’язок  Велеса з родом вказує звичай останнього снопа ‒ дідуха, якого урочисто вносять у світлицю на Різдво і ставлять на покуть.

6 ч. ‒ 120 років тому народився Оглоблин Олександр Петрович (1899-1992), історик, політичний діяч. Народився у м.Києві, студіював історію у Київському ун-ті, вчителював, став першим доктором історії української культури. Серед дослідницьких матеріалів використовував і «Історію русів». На початку 1930-их років арештовувався московсько=більшовицькою охранкою. У 1944р. виїхав на Захід, викладав в Українському вільному університеті. З 1951р. ‒ в США, де заснував Українське історичне товариство, став професором з історії у Гарвардському ун-ті, очолював Українську вільну академію. Є автором праці «Гетьман Іван Мазепа та його доба» і ін.

 6 ч. ‒ 1919р. частини  армії Української Народної Республіки (УНР) під проводом генералів М.Омеляновича-Павленка і Ю.Тютюнника з Поділля вирушили у перший «Зимовий похід» у запілля червоних і білих банд Московії. Це вже були партизанські дії відступаючого уряду УНР, який програвав у першу чергу – ідеологічно, агітаційно, а не багнетно, бо вже всюди панувала облудна більшовицька брехня: від гасла «Земля селянам, фабрики робітникам!» і до «Хай живе Совєтська незалежна Україна!». Становище також ускладнювало і загарбництво поляків. Пересторога українських діячів того часу М.Міхновського, Д.Донцова, В.Липинського, С.Єфремова і ін., а найперше ‒ попередження І.Франка ще в кінці ХІХст. про небезпеку жахливих наслідків  від будівництва соціалізму-комунізму… залишилися поза увагою збуреного, кострубатого українського суспільства.

9 ч. ‒ 120 років від дня народження Косовського Якова Петровича (1899-1975), культурно-громадського діяча, письменника, етнографа. Народився у с.Чернихів в Галичині, здобув фах вчителя, володів німецькою, англійською, польською, грецькою та латиною. Став засновником кооперативних і спортивних товариств, творчих гуртків, а також співзасновником товариства «Просвіта», від 1917р. перебував у Легіоні Українських Січових Стрільців. У 1944р. емігрував до Австрії, згодом ‒ до Канади. Є автором побутових п’єс «Заклятий Яр», «Довбуш», «Стрілецька слава», «Під Крутами перли впали», збірки «Шляхами Золотого Поділля» і ін.

11 ч. – минає 120 років від народження Чубатого Миколи Дмитровича (1889-1975), історика права та церкви, філософа, педагога. Народився в м.Тернополі, освіту здобув у Львівському і Віденському ун-тах. У період визвольних змагань 1917-1921рр.перебував у складі уряду Західно-Української Народної Республіки, потім була науково-викладацька діяльність. В 1939р. емігрував до США, заснував у Нью-Йорку «Дом Української Культури», з 1963р. став деканом в Українському Католицькому ун-ті в Римі. Є авторм праць «До питання про початок української нації», «Хто і коли заснував місто Київ» і ін.

15 ч. ‒ 120 років тому народився Громницький Павло Антонович (1889-1977), живописець. Народився у с.Громниця на Січеславщині, мистецтву навчався у Петербурзькій академії мистецтв у класі І.Рєпіна. Брав участь в українському державотворенні в 1918-1922рр. У міжвоєння здійснив творчі поїздки до Італії, Тібету, США, Японії, на запрошення короля працював у Норвегії. Написав портрети І.Франка, Т.Шевченка, О.Олеся, а також пейзажі і натюрморти в імпресіоністському стилі. Твори П.Громницького експонуються у музеях України, Франції, Норвегії і США,

19 ч. ‒ 100 років від дня народження Лукаша Миколи Олексійовича (1919-1988), мовознавця, перекладача, поліглота. Народився у м.Кролевець на Сіверщині, у ранньому віці засвоїв їдиш, а також французьку, німецьку та англійську мови, навчався у Київському ун-ті, вчителював, викладав у вишах, редагував видання. Здійснив переклади з майже 20-ти мов твори класиків світової літератури, підготував збірню лексико-фразеологічних матеріалів для майбутніх словників української мови тощо. Зазнав гонінь від комуністичного московства: неодноразово виключався із творчих спілок, понад 10 років був повністю відсторонений від літературного процесу, натомість у підрадянській Україні панували московські переклади світових надбань.

21 ч. – минає 210 років від народження Лебединцева Петра Гавриловича (1819-1896), історика, археолога, фольклориста, священика, громадського діяча. Походить з с.Зелене на Київщині, закінчив Київську Духовну Академію. Був спершу священиком у м.Біла Церква, збирав народний фольклор, опікувався охороною старовини. Заснував цілу низку шкіл для селянських дітей, його почин було розповсюджено по всій Київщині, Волині. Темою його історичних праць були монастирі, церкви, а також селянський рух і ін.

21 ч. ‒ 130 років тому народився Таранушенко Стефан Андрійович (1889-1976), мистецтвознавець, музейник. Народився у м.Лебедині на Слобожанщині, студіював філологію у Харківському ун-ті, став науковцем у царині мистецтвознавства. У 1935р. московською охранкою відправлений на 5 років до комуністичного концтабору, дозвіл повернутися в Україну отримав лише у 1953р., реабілітований у 1958р., але наукові звання йому не повернуто. Вчений досліджував народне будівництво, дерев’яні храми, кам’яну архітектуру, прикладне мистецтво.

25 ч. ‒ 1949 року постала Ліги Визволення України ‒ у м.Торонто Канади відбулася установча конференція, метою якої було об’єднання українців і інших громадян країни довкруги боротьби за визволення України з московсько-комуністичного поневолення, поборення комуністичної ідеології на теренах Канади. Продовженням цього процесу стало заснування Світового Конгресу Вільних Українців в1967р. у США і ін.

26 ч. – 150 років від дня народження Кобилянського Юліана Юліановича (1859-1922), мовознавця-лексиколога, педагога, перекладача, брата письменниці О.Кобилянської. Родом з с.Гура-Гумора (нині територія Румунії). Був одним з перших в Україні дослідників латинської, української та грецько-української лексикографії. Є автором підручників з латинської мови, словників, йому належить праця «Естетичне виховання в гімназії». 

26 ч. ‒ минає 120 років від народження  Зятика Івана (1899-1952), священослужителя. Народився у с.Одрехова на Посянні ‒ нині у складі Польщі, після закінчення богословських студій був висвячений на священика Української Греко-Католицької Церкви, у 1935р. вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя. Під час німецько-радянської війни став ігуменом монастиря у м.Тернополі. В січні 1952р. арештований комуністичною охранкою і вивезений до «озерлагу» в Іркутську область, де після чергових катувань загинув 17 травня 1952 р. У 2001 році беатифікований у числі 25-ти мучеників Церкви.

120 років тому народився Державин Володимир Миколайович (1899-1964), літературознавець, критик, поет, перекладач. Народився у               м.С.-Петербурзі, освіту здобув у Харківському ун-ті, став науковцем, написав працю «Панщина в римському колонаті». В кінці ІІ Світової війни потрапив до Німеччини, де став активним учасником Мистецького українського руху, був професором Українського вільного ун-ту у Мюнхені. Є автором праці «Українська поезія і її національна чинність». В усіх анкетах про свою національність вказував ‒ «українець за переконанням».

Цього року збігає 410 літ з часу друку Часослова (1609), церковно-богшослужбової книги, що містила молитви щоденних церковних служб і призначався для священиків, читців і співаків. Часослов або Молитвосло був найпопулярнішою книгою у середньовіччі України, часто вживаного і як читанку при навчанні грамоті. Перше видання Часослова кирилицею з’явилося у 1491р. у Кракові.

О.Змієвський, В Пилипенко, тов. «Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край, Україна, /proberdyansk.wordpress.com/

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар

Пам’ятати ціну хлібу

Усе пізнається в порівнянні. Але часом вони, ці порівняння бувають моторошні. Учора наші діти брали участь у заході до дня Голодомору в краєзнавчому музеї: читали вірші, згадки очевидців, вшановували безневинних жертв. Замисліться: за тиждень від голоду вмирало 25000 людей. Пізніше за 5 колосків засуджували. А в нас сьогодні вулиці засипані зерном: перевізники, що в порт хліб везуть, не можуть законопатити дірки в машинах. Горобців по місту не видно – вони так уже понаїдались, що більше не можуть. Прикро дивитися на таку недбалість, адже стільки зерна розсипано протягом шляху з поля до порту, стільки хлібин можна було б випекти, стількох малозабезпечених нагодувати. Нонсенс якийсь.

Олена Нюкало, завуч СШ №16 міста Бердянська.

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

«…Бо тут мій берег-оберіг…». (В.Пилипенко)

ШАНОВНЕ  ТОВАРИСТВО 

1 листопада 2019 року на 78-му році пішов з життя патріот України і рідного краю, побратим ‒ Іванченко Іван Іванович. Хвороба обірвала життя художнього керівника Народної хорової капели «Промінь», музиканта, співака і просто чудової людини.

Нехай ця світлина буде оберегом для творчого колективу, а також стане незгасимою пам’яттю про ІВАНЧЕНКА Івана Івановича.

Оприлюднено в Спомини | Залишити коментар