КЛИЧУТЬ МЕНЕ В ВИРІЙ ЖУРАВЛІ (Віра Туніченко)

ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ               Жовтень, 2016 рік.

bahrianyy-ivan_12 жовтня – 110 років від дня народження Лозов’яги  Івана Павловича – Івана Багряного (1906-1963), поета, прозаїка, публіциста, політичного діяча. Народився у м.Охтирка, нині райцентр на Сумщині, рано розпочав трудову діяльність, з-за матеріальних нестатків не зміг довчитися у Київському художньому ін-ті. У опозиційному літоб’єднанні «Марс» зблизився з В.Підмогильним, Т.Осьмачкою, Г.Косинкою і ін. За поему «Ave Maria» та роман у віршах «Скелька» був звинувачений в оспівуванні «куркульської ідеології». У квітні 1932р. його заарештовано за «контрреволюційну діяльність», після року буцегарні виселено на 3 роки до Далекого Сходу, далі – за спробу втечі звідти отримав 3 роки совєтських таборів. По поверненню… у червні 1938р. знову арешт, звинувачення у націоналізмі, тортури упродовж року, урешті хворого було звільнено. Про ці трагедії письменник згодом описав у романі «Сад Гетсиманський». У ІІ Світову війну пішов в українське підпілля в Галичині, у референтурі пропаганди ОУН складав патріотичні пісні, агітаційні матеріали тощо, взяв участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, одноразово в тих умовах написав роман «Тигролови» та поему «Гуляй-Поле». З 1945р. і до кінця життя проживав у Німеччині, редагував газету «Українські вісті», був заступником президента Української Народної Республіки в екзилі. Спадок Івана Багряного – це численні оповідання, поеми, поетичні збірки, романи, п’єси, казки для дітей, він є автором програмного памфлету «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»

%d0%b2%d1%83%d1%85%d0%bd%d0%b0%d0%bb%d1%8c_%d1%8e5 жовтня – 110 років тому народився  Ковтун Іван Дмитрович – Юрій Вухналь (1906-1937), письменник-гуморист, сатирик. Народився у с.Чорнобаївка, нині Ізюмського р-ну Харківщини, освіту отримав на педагогічних курсах та у Харківському інституті народної освіти. Став одним із найпопулярніших сатириків, друкувався у різних виданнях, перший наважився змальовувати в літературі, зокрема в гуморесках, негативного героя із числа так зв. комсомольців. У листопаді 1936р. «драматургами» із НКВС був звинувачений у причетності до «української націоналістичної терористичної організації», попри тортури, винним себе не визнав, 15 липня 1937р. за особистої санкції Й.Сталіна та його поплічників розстріляний разом з ще 17 українськими письменникам, художниками, працівниками культури. Він є автором збірки оповідань «Червоні паростки», гуморесок «Щирий українець», науково-фантастичного роману «Азіатський аероліт» і ін.

 37549 жовтня – 420 років з часу офіційного проголошення унії з Римом  на ІV засіданні Берестейського церковного Собору (1596), в оконечності частина православного духовенства на теренах України, загарбаних Річчю Посполитою, визнала владу Папи Римського, прийняла основні догми Католицької Церкви, але було залишено непорушними церковні обряди, звичаї, літургійна мова, тобто ведення богослужіння рідною мовою, право вибирати зі своїх кандидатів єпископів, врешті, нова Українська Греко-Католицька церква об’являлася помісною, автокефальною. Попри її складний шлях становлення, вона, що цілком природно, стала в обороні українства, на відміну від православної  Київської митрополії, яка після загарбання її Московським патріархатом у 1686 р. втратила цю одну з найголовніших функцій. У XIX-ХХ стт. єпископи та священики УГКЦ стали безпосередніми учасниками культурного, політичного, економічного відродження українського народу. Зокрема автором музики Гімну України є священик УГКЦ Михайло Вербицький. 

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці і свято великих 2786527565509378історичних потуг України:                   День Українського козацтва,             День Української Повстанської Армії.

150px-zmienko16 жовтня – 130 років від дня народження Змієнка Всеволода Юхимовича (1886-1938) військового діяча, генерал-хорунжого армії УНР. Народився у м.Одесі, закінчив Миколаївську академію Генерального штабу у Петербурзі, відбув І Світову війну, з грудня 1917р. перебував на різних посадах  у збройних силах Української Народної Республіки, дійшов до командувача фронтом, у вересні 1920р. брав  участь у розгромі більшовицької армії  С.Будьонного. З 1927р. перебував на керівних посадах  у Військовому міністерстві УНР в екзилі. Помер і похований у Варшаві на цвинтарі «Воля», його ім’я носять вулиці у містах  – Києві та Одесі.

%d1%94%d1%84%d1%80%d0%b5%d0%bc%d0%be%d0%b2_%d1%81218 жовтня – минає 140 років від  народження Єфремова Сергія Олександровича (1876-1939), історика літератури, публіциста, літературного критика, академіка, громадського, політичного і державного діяча. Народився у с.Пальчик, нині Катеринопольського р-ну Черкащини, родове прізвище мав – Охріменко, яке його батько, священик, під тиском сановників від московського православ’я змушений був змінити. Освіту отримав у духовній семінарії та правничу у Київському ун-ті. З юних літ активно займався політичною діяльністю, у 1905р. ініціював створення Всеукраїнської учительської спілки – професійної української організації вчителів і діячів народної освіти. Співпрацював з багатьма українськими виданнями, де друкував гострі матеріали на тему захисту української національної культури й політичних свобод, за що неодноразово арештовувався московським царизмом. З постанням Української Народної Республіки став членом Української Центральної Ради, очолив відомство з міжнаціональних справ. Після загарбання України червоною Московщиною, завдяки клопотанням Української Академії Наук, С.Єфремову спершу вдалося уникнути більшовицького терору, мав можливість займатися науковою та науково-організаційною роботою. Але то був лише тактичний прийом режиму. У липні 1929р він був заарештований  на підставі сфабрикованих звинувачень, засуджений до 10 років ув’язнення, його загин загубився у тенетах московського ГУЛАГ-ного людоїдства. У доробку вченого монографічні нариси про видатних українських письменників, праці з наукового шевченкознавства, він є автором «Історії українського письменства».

  vodianyj20 жовтня – 140 років від дня народження Водяного Якова Михайловича (1886-1940), політичного, військового і громадського діяча, педагога, драматурга. Народився у м.Сміла на Черкащині, закінчив двокласне міське училище, неодноразово арештовувався царським режимом за революційну діяльність. В 1917 р. організував Вільне козацтво, вів бойові дії проти російської та більшовицької армій, виступав проти совєтської окупації України, за що у 1919 р. був заочно засуджений «ЧК» до розстрілу. Після падіння Української Народної Республіки в 1922р. емігрував до Польщі, написав п’єсу «Холодний яр», мемуари, вів підривну роботу проти СРСР. В 1939р. був схоплений НКВС і розстріляний. У 1948р. посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

imre_nagy23 жовтня – минає 60 років, коли розпочалася Угорська революція (1956) – мирною демонстрацією  студентів та представників інтелігенції у столиці країни Будапешті… під червоними прапорами та з гаслами про дружбу із Совєтським Союзом, але й одноразово з вимогами економічних та політичних реформ, викорінення сталіністів, виведення радянських військ з країни тощо. Репресивні дії влади у відповідь призвели, урешті, до масштабного тривалого збройного протистояння. За рішенням кремлівського партійного каганату в Угорщину було двічі спрямовано регулярні війська – традиційно у визвольно-загарбницьких цілях., це понад 30 тис. особового складу, 1130 танків, 615 одиниць артилерії і ін., столиця країни зазнала авіаційних, артилерійських та піхотно-танкових нападів. Із 50 тисяч повстанців до 4 тисяч загинуло, 350 осіб страчено, 26 тисяч понесли інші покарання, 200 тисяч громадян покинуло рідну країну. В обороні народу Угорщини стали і вояки Української Повстанської Армії, які в еміграції створили кілька батальйонів і взяли участь у боях проти радянських окупаційних військ, більшість із них жертовно загинули. З розпадом імперії зла – 23 жовтня  в Угорщині відзначається на національному рівні, як День революції.

Тимченко_Є27 жовтня –  150 років тому народився Тимченко Євген Костянтинович (1866-1948), мовознавець-україніст, перекладач, спеціаліст із санскриту, академік. Народився у м.Полтаві, освіту отримав у Петербурзькому і Київському ун-тах, після захисту дисертації викладав у Варшавському ун-ті, у 1916р., перебуваючи у Ростові, організував товариство «Просвіту», з постанням Української Народної Республіки ввійшов до складу Центральної Ради, взяв участь  у заснуванні Української Академії Наук. Є автором численних праць із фонетики, граматики, лексики, лексикографії, діалектології та історії української мови, підручників, уклав тлумачний словник, відомий як ”Словник Грінченка“,. Твором життя науковця став ”Історичний словник українського язика (14-18 ст)“, але погром української культури в УСРР у 1930-32рр. унеможливив друк цієї праці, а самого вченого у 1938р. заарештовано і засуджено на 5 років заслання до Красноярського краю. По війні працював ст. науковим співробітником АН УРСР.

tom16_228529 жовтня – минає 110 років від народження Лисенка Михайла Григоровича (1906-1972), скульптора, народного художника, педагога, академіка. Народився у с.Шпилівка, нині Сумського ра-ну Сумщини, освіту здобув у Харківському художньому ін-ті. Є автором пам’ятників видатним українцям, зокрема Т.Шевченку у містах Парижі, Ашхабаді, а також – І.Франку у містах Хмельницькому, Вінніпезі, Сваляві, і ін.

%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%be%d0%b2%d1%8c_%d0%b8%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%b0_%d0%bc%d0%bb%d0%be%d1%82%d0%ba%d0%be%d0%b2%d1%81%d0%ba%d0%b0%d1%8f31 жовтня – збігло 150 літ, як пішла з життя Млотковська Любов Іванівна (~1804-1866), акторка. Народилася у м.Курську, дебютувала у 1823р., володіла майстерним перевтіленням, природністю і тонкою розробкою характерів. З життєрадістю, гумором, задушевністю виконувала ролі у п’єсах І.Котляревського «Наталка Полтавка», Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка» і ін., працявала у містах Одесі і Києві. 

6043031766 року – Священний Синод Російської православної церкви видав черговий указ про заборону українства. Києво-Печерській лаврі суворо наказувалося друкувати лише ті книги, які попередньо у московській друкарні видрукувані та апробовані Синодом.

%d1%87%d0%be%d0%bf%d0%b5%d0%b9_%d0%bb%d0%b0%d1%81%d0%bb%d0%be160 років тому  народився  Чопей Василь (1856-1935), педагог, мовознавець. Походить із с.Ромочевиця, нині Мукачівського р-ну Закарпаття, працював учителем гімназії у Будапешті. Уклав і видав «Русько-мадярський словарь» в об’ємі 20 тис. слів, побудований на говірках Галичини, де у передмові обґрунтував окремішність української мови, окрім того упорядкував підручники для народних шкіл Закарпаття, серед яких і «Українську читанку».

  О.Змієвський, В.Пилипенко,товариство «Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край,   /www.proberdyansk.wordpress.com/

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар

Молодості нить

Довгі роки приїжджаючи у рідне село Новогригорівку – Пурхівку, що на Гуляйпіллі, це здебільшого буває на Проводи, кожного разу, коли спускаюся по схилу до греблі, бачу під магазином людей, здебільшого жінок, зокрема – бабусь. То ж перейшовши греблю, не йду мимо, а підходжу до них, тобто до любих, рідних односельців і вітаюся з кожним, обнімаючись.

   А нещодавно зробив несподівано для себе відкриття: отак само їду-йду у рідне село, і знову бабусі біля сільмагу, і знову я підходжу до них, обіймаю – таки ж бабусь. Але раптом бачу… що це ж мої ровесниці!

   Розповів я про це несподіване прикре відкриття старшому брату Анатолію, а він мені тоді зразу ж про свої відкриття, точніше – про невичерпні прагнення відкриттів.

   Каже, що оце як буває у сусідньому селі Успенівці, де більш ніж півстоліття тому навчався у середній школі (власне, і я там студіював), то коли серед перехожих трапляється молодиця, а то й дівчина (пішки чи на велосипеді), то він кожного разу невимушено уважно вдивляється у їх обличчя з єдиним думно-сподівальним запитанням: «Чи це, часом, не однокласниця?»  

В.П.

Оприлюднено в Бувальщина | Залишити коментар

Руzzкій мир разрєшон?!

0ca108b0-385e-4c28-97e4-7fbb0b81d2f4_w987_r1_sУ місті Бердянську руzzкій мір, окрім того, що він тут царює-матюкує ґрунтовно, – не гребує і маленькими крочками посунути на українство.

Наприклад, віднедавна у центрі міста на перехрестях скрегочуть папужно почергові фрази: «пєрєход разрєшон – пєрєход разрєшон» або «заканчівайтє пєрєход – заканчівайтє пєрєход».

А з півроку тому на мікрорайоні «Азмол» при заміні звичайної телефонної мережі на sip-систему були встановлені  у помешканнях відповідні нові телефонні апарати, у програмах яких введено лише московський язик.

І це лише межово скорочений перелік руzzкамірнава розбою.

То ж виходить, що «кака била, кака й єсть – я нє ізмєнялась».

В.П.

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

На землю українську посунула орда

 УСЮДИ ДЗВОНИ Б`ЮТЬ, Біда іде, біда:                                                          На землю українську посунула орда.                                                                  А потім турки, ляхи і німці поповзли –                                                              І знову всі собори тривожно загули.                                                                  А потім дзвони вдарили – прийшла московська рать                                  Й почули – в бога душу, а далі- в бога мать!                            
 Володимир Сіренко, 1970 р.
 .

    Просто на раSSіє  языґ, крім того, що є руйнівною мовною структурою,  щє й є  НАДважливою складовою агресивної культури,  а все разом – ПРОПАГАНДИ рашизму.

Я невимовно вдячний нашим російськомовним українцям, які узявши до рук зброю, захистили і захищають  нас  від руцкаміра:  багато хто – ціною власного життя чи здоров’я, однак, якщо їхні нащадки лишаться російськомовними – завжди зберігатиметься небезпека потрапляння частини нашого люду в лабети ворожого пропагандистського монстру, – а отже,  знову прийдуть “страшныє братья”, (з москви, Кавказу чи Бурятії) – “асвабаждать руцкаґаварящіх”, а значить – “саґраждан”,  “ат прітєснєній нацыаналістаф”.

     Олег Будяк

Оприлюднено в Нестерпне | Залишити коментар

Русскамірний сказ.

►Підросла дідусева онука, вже час і до школи. Певна річ, повів дитину до українського закладу, бо ж не гість на своїй любій землі. То й вчиться  дівча собі…                                                                                                                                                                           Якось одного разу  збалакався із сусідкою про життя-буття, а там і про дітей та онуків, то й черга дійшла до онуки-першокласниці. Збагнувши, в якій школі навчається дідусева радість, ота сусідка – зверніть увагу: сусідка не по земній кулі чи півкулі, ба навіть не по суміжній країні, а тут, геть через межу – щонайменше здивовано-співчутливо й каже-завважує: «Зачєм ви ета сдєлалі, вєдь патом прійдьоться пєрєучіваться?»

Розповів пан Володимир, м. Приморськ Запорізького краю

►Завітали небавом дві старші пані до крамниці, а там-таки дійсно доволі було національного орнаменту, навіть на самих продавчинях – не вистачало хіба що віночків на голівоньках.

Раптом одна прибула – другій голосно-здивовано й каже: «Ти пасматрі, блін, ми в діаспарную крамніцу завалаклісь!». А інша їй обурено «підспівує»: «Пайдьом, блін, атьсель да нашево мага́-а́зіна!».

Розповів пан Степан, м. Бердянськ.  

 ►Повісив учитель у класі портрета Симона Петлюри. На знак протесту цьому вчителька російської мови та відповідної літератури заявила різкий протест і дала обітницю… ніколи не заходити до того приміщення. Апломб обурення-ненавесті цієї горе-навчительки був такої вибухової сили, що поголос про таку «ватну» позицію, зрозуміло, розповсюдився по всій школі.

Незабаром до вчителя розпочали звертатися пошепки учні з проханням: почепити такі портрети і в інших класах… щоб заявниця-протестувальниця не навідувалася і до них. При цьому уперто наполягали на портреті – Степана Бандери… для більшої гарантії.

Розповів пан Микола, м.Мелітополь.

Записав та обробив  В.П.

Оприлюднено в Бувальщина | Залишити коментар

Пам’яті Василя Стуса

Життя двох Василів: Симоненка і Стуса, –
Ви били в набат проти лжи, тьми і зла,
Вас доля спіткала така ж, як Ісуса…
Нарешті звершилось: за слово могуче
Вас рідний народ до грудей пригорта!

 4 вересня  у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці міста Бердянська Запорізького краю відбулася молебень пам’яті Василя Стуса, видатного поета, правозахисника, нескоримого поборника за волю українського народу, загиблого у комуністичному концтаборі на Пермщині РФ 4 вересня 1985 року.

Разом з прихожанами Храму на молебні були представники громадських організацій, партій, зокрема, «Української Громади», «Просвіти», ВО «Свобода» тощо, у проникливій атмосфері лунали оповіді про життєвий шлях поета-громадянина, про його творчий спадок, про значення для українства сьогодення і майбутнього.

В.Пилипеко

Оприлюднено в Вівтар Незалежності | Залишити коментар

ВЖЕ ЛІ́ТА БАБИНОГО НИТЬ ЛЕТИТЬ ЗА ПЕРЕЛОГИ (Любов Прокопович)

                  ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ                      Вересень, 2016 рік.3378d79cd8197818d402d078740

2 вересня – 160 років тому народився Левицький Володимир Лукич (1856-1938), письменник, літературознавець, правник, громадський діяч. Народився у с.Белзень, нині с.Гончарівка Золочівського р-ну Львівщини, освіту правника отримав у Львівському ун-ті, займався практикою за фахом, вів справи виключно українською мовою, уклав перший популярний юридичний довідник для селян «Руський праватор домовий». Одноразово з 1875р. розпочав літературну діяльність у Галичині, у 1881р. разом з Іваном Франком уклав антологію української поезії, є автором низки  оповідань, історико-літературної розвідки про Марусю Чурай, історичних, етнографічних досліджень – «Закордонна Русь», «Павло Полуботок, наказний гетьман України» і ін., очолював осередок «Просвіти», де видавав щорічні історичні календарі. У Першу світову війну зазнав переслідувань від московських загарбників. Мешкав у містечку Винники поблизу Львова.

8e7bd2cc5d4f67673f13afdbefce0937_XLСиріч минає 130 літ від народження Садовського Валентина Васильовича (1886-1947), громадського і політичного діяча, педагога, науковця, економіста, журналіста. Народився у с.Пліщин, нині Шепетівського р-ну Хмельниччини, отримав правничу освіту у Київському ун-ті та економічну у Петербурзі, де здійснював активну діяльність в українській громаді, провадив національну агітацію серед військових. Після краху московської імперії і з поставанням Української Народної Республіки став членом Центральної Ради, очолював юридичне відомство, у період Директорії УНР був міністром праці. Після нападу на Україну московсько-більшовицьких червоних бандформувань змушений був емігрувати спершу до Польщі, далі до Чехословаччини, де викладав  в Українській господарській академії у мПодєбради, як науковець написав низку праць з економіки, географії, демографії та з національного питання в Україні, також продовжував урядову діяльність в екзилі. 12 травня 1945р. вченого було арештовано у м.Празі совєтською окупаційною владою за «антисовєтську діяльність та іншу допомогу міжнародній буржуазії», через 2 роки катувань у Лук’янівській буцегарні – вченого було вбито руками кримінальних злочинців. На честь В.Садовського у м.Шепетівка, що на Хмельниччині, його іменем названо одну з вулиць.

faschism_russia1626 року – Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до св. Варвари. На це Москва дала дозвіл за умови його перекладу московською мовою. До того Синод наказав митрополитові позбирати з усіх виданняцерков України книги старого українського друку, а замість них завести  московські . Впродовж останніх 400 років, напевно, жодна мова у світі не зазнавала таких утисків та заборон від сусідів-ворогів, як українська. 

Пащенко_Олександр_Софонович14 вересня – 110 років тому народився Пащенко Олександр Софонович (1906-1963), художник-графік. Народився у с. Лука,  нині Немирівського р-ну на Вінничині, освіту здобув у Київському художньому ін-ті, працював в урядових установах, очолював Спілку художників республіки. З 1947р. на педагогічній роботі у рідному нз, з 1955р і до кінця життя був там ректором. Є автором серії гравюр «Київська сюїта», «Києво-Печерська лавра», ілюстрацій до творів Т.Шевченка, портрета Т.Шевченка, замальовок місць перебування великого Кобзаря і ін.

AJqFMzdxbyw15 вересня – збігає 100 років з часу звернення Загальної Української Ради в Галичині з відозвою «До всіх культурних народів світу» (1916) в якій окрім констатації катастрофічного становища етнічних українських земель від першого світового побоїща, окрім вимоги про те, що у післявоєнний період українці стоятимуть  на своїй окремішності від сусідніх народів без огляду на політичні границі, – там  була також описана окупаційна політика Російської імперії щодо українців – у таких виразах: «Росія з найбільшою брутальністю змагала до повного здавлення українського життя: заборонено уживати українську мову – мову научування в школах, мову церковної проповіді, мову публічного життя, розговірну, рідну мову населення; замкнено українські школи, товариства та інституції; заборонено пресу й цілу українську літературу; нищено бібліотеки й архіви; арештовано й вивожено на Сибір українських діячів; забирано малих дітей для виховання з них яничарів; Греко-Католицьку Церкву перемінено на православну; насильно запроваджувано православ’є; митрополита Греко-Католицької Церкви графа Андрея Шептицького арештовано, вивезено до Росії та віддано під суд».

9f9f79e544fb8eb705d18df3c18b9f0a_XL23 вересня – 130 років тому народився Зайцев Павло Іванович (1886-1965), вчений-літературознавець, державний діяч, біограф Т.Шевченка. Народився у м.Суми, здобув правничу та історико-філологічну освіту у Санкт-Петербурзькому ун-ті, по закінченню викладав українську літературу на нелегальних  Українських університетських курсах в імперській столиці, приєднався до української громади, де були С.Єфремов, Д.Дорошенко, Д.Донцов і ін., вів літературний семінар із шевченкознавства, урешті став одним з найвідоміших дослідників життя і творчості Т.Шевченка, розшукав і опублікував велику кількість його автографів. У 1917р. повернувся в Україну, займався викладацькою роботою, працював у комісіях Української Академії Наук, став членом Центральної Ради Української Народної Республіки. З 1921р на еміграції у Польщі, викладав у Варшавському ун-ті, заснував Український Науковий Інститут, де було підготовлено 54 томи давньої і нової історії України, здійснив підготовку і видання  повного зібрання творів Т.Шевченка у16 томах. У 1941р. виїхав до Німеччини, працював у берлінських виданнях «Український вісник» та «Українець», З 1958р і до кінця життя проживав у Мюнхені, був професором Українського Вільного Університету, продовжував працю у сфері шевченкознавства.

chalyj24 вересня – 200 років від народження Чалого Михайла Корнійовича (1816-1907), педагога, громадсько-культурного діяча, першого біографа Т. Шевченка. Народився у м.Новгород-Сіверському Чернігівщини, освіту отримав у Київському ун-ті, далі багаторічна педагогічна діяльність у гімназіях міст Білої Церкви та Києва, з 1861р. очолив заклад у м.Білій Церкві, а з 1869р. і до відставки в 1875р. – ліцей і гімназію князя Безбородька у м.Ніжині, у навчальному процесі приділяв вагому увагу релігійному вихованню дітей. Став організатором українських недільних шкіл, є автором книги ”Життя і твори Тараса Шевченка“, спогадів, які мають високий історичний та художній інтерес. М.Чалий був другом великого Кобзаря, тому під час останньої подорожі по Україні у 1859р. Т.Шевченко зупинявся у його помешканні по вул..Гоголівській,9  у м.Києві.

Hrushevskyi_Mykhailo_XX29 вересня – 150 років від дня народження Грушевського Михайла Сергійовича (1866-1934), історика, громадського та політичного діяча, академіка. Народився у м.Холм, нині повітове місто сучасної Польщі, освіту здобув у Київському ун-ті, де долучився до українського руху. З 1894р. перебував на викладацькій та науковій роботі у Львівському ун-ті, активно працював у Науковому товаристві ім. Шевченка, стає його керівником і реорганізатором в академічну установу світового рівня, де створює власну історичну школу і де організовує колективне і системне вивчення історії України. Окрім того разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вісник», власним коштом відкрив приватну семінарію у м.Коломиї. Під час Першої світової війни зазнав переслідувань від московського царизму у вигляді заслання. У період українського державотворення з березня 1917р. по квітень 1918р. очолював Українську Центральну Раду. У 1919р., у зв’язку з наступом на Україну червоних банд більшовицької Московщини, змушений був емігрувати. По поверненню до Києва у 1924р. деякий час, попри утиски, мав можливість продовжити наукову діяльність, в 1931р. арештовувався НКВС. Помер при нез’ясованих до кінця обставинах, після перенесення хірургічної операції у м.Кисловодську. Спадок вченого складає понад 2 тисячі наукових праць, серед них і десятитомна монографія – ”Історія України-Руси“. Ним вихована ціла плеяда видатних українських істориків.

О.Змієвський, В.Пилипенко, товариство «Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край, Україна,  /proberdyansk.wordpress.com/

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар