ДЕРЕВА МРІЮТЬ У КАЗКОВІМ СНІ (Володимир Корнієнко)

ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ                 Грудень, 2016 рік.

5-1_351 грудня – 25 років тому відбувся Всеукраїнський загальнонаціональний референдум (1991р) – всенародне волевиявлення за державність України.

.

krushelnycka_m-_c8 грудня – минає 140 років від народження Крушельницької Марії Степанівни (уроджена – Лобода (1876-1935), акторки, письменниці, громадського діяча. Народилася у с.Ульгівок, нині Томашівського повіту Люблінського воєводста – Польщі, гімназійну освіту отримала у Львові. З 1893р. працювала в українському театрі товариства «Руська бесіда», де грала головні ролі у п’єсах І.Карпенка-Карого, М.Старицького, І.Франка, гастролювала по Галичині, польських землях, брала участь в організації театральних гуртків, культурно-освітніх закладів, пропагувала ідеї емансипації жінок. У шлюбі з громадським і культурним діячем Антіном Крушельницьким виховала п’ятеро талановитих дітей. У травні 1934р. вся родина переїхала до підсовєтської України, що було результатом підступного заманювання з боку окупанта – більшовицької Московщини. Тому після арешту в кінці того ж року чоловіка і всіх дітей  – чотирьох синів та доньки, і страти по-комуністичному тоді ж двох синів  Івана і Остапа –  пострілом у потилицю з наступним добиванням металевим кийком… Марія Степанівна тяжко захворіла і незабаром померла. То була оргія московсько-ординського варварства: коли нарешті схоплено у тортурні лабети так спрагло очікуваних «ворогів народу» і коли позаказематне становище матері й дружини ні в чому не винних жертв – було доведено до смертельної розпуки. Через 3 роки, тобто зловісного 1937р. – у пік московсько-комуністичного людоїдства – славна, багата талантами для блага України родина Крушельницьких… була повністю вигублена. Марія Степанівна  є автором збірки оповідань «І хто ж вона була?»

%d1%81%d0%b0%d0%b4%d0%be%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9_%d0%bc13 грудня – виповнюється 160 років від дня народження Садовського Миколи Карповича (родове прізвище – Тобілевич (1856-1933), актора, режисера, громадського діяча. Народився у с.Кам’яно-Костувате, нині Братського р-ну Миколаївщини, навчався у реальному училищі м.Єлисаветграда, нині – м.Кропивницький, брав участь в аматорських театральних гуртках. Попри перспективу військової кар’єри після участі у війні імперської Московщини з Туреччиною 1877-1878рр., віддав перевагу родинному захопленню – театру. В 1888р. створив власну театральну трупу, з1905р. по запрошенню з Королівства Галичини та Володимирії недовгий час очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, де працював разом з Марією Заньковецькою, а вже у 1906р. заснував перший український стаціонарний театр. У добу поставання української державності 1917-1921 рр. був головним уповноваженим у справах народних театрів. У підсовєтський період виступав у різних театрах зі своїм репертуаром. Як актор відзначався винятковою пластичністю, глибиною і щирістю почуттів, уславився у ролях Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка і ін., виступав у оперному репертуарі, де також був неперевершений  як виконавець народних пісень. Останні роки проживав у Києві, залишив спогади «Мої театральні згадки». Рідні брати митця Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський та сестра Марія Садовська-Барілотті також були видатними діячами у царині театру, письменства, оперного співу, педагогіки.

%d0%b1%d1%83%d0%ba%d0%be%d0%b2%d0%b5%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9_%d1%94%d0%b2%d0%b3%d0%b5%d0%bd_%d0%b9%d0%be%d1%81%d0%b8%d0%bf%d0%be%d0%b2%d0%b8%d1%8717 грудня – 150 років тому народився Буковецький Євген Йосипович (1866-1948), художник. Народився у м.Одесі, навчався мистецтву у малювальній школі під опікою видатного К.Костанді, а також у  Петербурзькій Академії мистецтв, вдосконалювався у Франції. Творив у царині побутового жанру, а також як портретист. Став одним із організаторів Товариства південноросійських художників, брав участь у виставках художників-передвижників, відкрив художню студію, заснував Товариство художників імені К.Костанді. У  доробку митця портрети академіка В.Філатова, І.Буніна, К.Чуковського і ін.

%d1%85%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d0%b9_%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%be_%d1%96%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8%d1%8718 грудня – 140 років від дня народження Холодного Петра Івановича (1876-1930), художника, ученого-хіміка, державного діяча. Народився у м. Переяславі,   освіту отримав у Київському ун-ті, займався викладацькою роботою. З 1910р. брав участь у художніх виставках з картинами «Дівчина і пава», «Івасик і відьма», «Катерина» і ін. З постанням Української Народної Республіки розробив основи українського шкільництва, згодом очолив Міністерство освіти. По окупації УНР бандформуваннями більшовицької Московщини емігрував до Польщі, очолив у Львові Гурток діячів українського мистецтва (ГДУМ), брав участь у низці мистецьких виставок з творами монументального та станкового малярства і декоративного мистецтв, реставрував ікону Божої Матері Зарваницької, оздоблював  Успенську церкву, написав плеяду портретів видатних сучасників, працював у книжковій графіці. Основним стилем творчості митця був дозрілий імпресіонізм українського штибу, він є автором картин «Похід князя Ігоря на половців», «Ой у полі жито». З окупацією західних земель України московською совєтчиною у 1939р. – чимало його творів  були знищені як нібито «націоналістичні». Син митця Петро Холодний продовжив високу справу батька.

%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b0%d1%81%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be_%d1%81%d0%bf%d0%b8%d1%80%d0%b8%d0%b4%d0%be%d0%bd24 грудня – минає 140 років від дня народження Черкасенка Спиридона Феодосійовича (1876-1940), письменника, драматурга, культурного та громадського діяча. Народився у с.Новий Буг, нині райцентр на Миколаївщині, освіту здобув у місцевій вчительській семінарії, де долучився до самодіяльного театру, до літературної творчості, далі довгий час вчителював на Катеринославщині та юзівських рудниках, винесені звідти спостереження зреалізував у подальшій творчості. В 1905р зініціював заснування Всеукраїнської учительської спілки. З 1910р проживав у Києві, працював у низці видань, висвітлював тогочасне українське життя, разом з М.Садовським налагоджував театральну діяльність. У період Української Народної Республіки укладав  букварі, читанки, правописи для українських шкіл. З окупацією України червоною Московщиною мешкав у Відні, Празі, Ужгороді, брав участь у місцевому культурному, театральному, літературному житті, упорядковував популярні серед шкільництва журнали «Пчілка», «Дзвіночок», «Наш рідний край». Останні роки життя жив у  передмісті Праги, залишив великий творчий спадок, але у підсовєтський період був повністю замовчуваний. Є автором роману «Пригоди молодого лицаря», драми «Ціна крові», популярних пісень «Тихо над річкою», «Ой, чого ти, дубе».

%d0%b8%d0%b2%d0%b0%d0%bd_%d0%b0%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%b5%d0%b5%d0%b2%d0%b8%d1%87_%d0%b0%d0%bb%d1%87%d0%b5%d0%b2%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b927 грудня – виповнюється 140 років від народження Алчевського Івана Олексійовича (1876-1917), співака (ліричний тенор), громадського діяча. Народився у м. Харкові, освіту здобув у Харківському ун-ті, співу навчався у старшого брата Григорія – композитора, вокаліста; далі вдосконалювався у Парижі. Виступав на багатьох сценах Європи, мав у репертуарі близько 50 оперних партій, у т.ч. Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, Петра в  «Наталка-Полтавка» М.Лисенка і ін. У концертних виступах широко пропагував українську народну пісню, твори на слова Т.Шевченка, серед них солоспіви «Огні горять, музика грає», «І широкую долину», «Б’ють пороги», та ін. У Москві організував товариство «Кобзар», яке популяризувало високе українське мистецтво. Помер під час гастролей на Кавказі, похований у Харкові.

12156– минає 150 років від дня народження Ліницької Любові Павлівни (1866-1924), акторки. Народилася у с.Преображенське, нині Васильківського р-ну Дніпропетровщини, ще в гімназійні роки захоплювалася театром., мала наполегливе бажання грати ролі в українських п’єсах, домоглася включення її до складу трупи Марка Кропивницького і в1889р. дебютувала в омріяній ролі Наталки Полтавки. Працювала у трупах Панаса Саксаганського, «Театрі Миколи Садовського», «Товаристві українських акторів». Останні роки мешкала у Києві.

загружено (1)28 грудня – 150 років тому народився Заболотний Данило Кирилович (1866-1929), мікробіолог, епідеміолог. Народився в с.Чоботарка  (нині  Заболотне Крижопільського р-ну на Вінничині). Освіту здобув у Новоросійському  і Київському ун-тах, працював лікарем і займався науковою діяльністю. Став професором Жіночого медичного інституту в Петербурзі, де організував першу в імперії кафедру бактеріології, згодом очолив Одеський медінститут, в якому створив першу у світі кафедру епідеміології, заснував Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. Опублікував понад 200 праць, головно  на теми чуми, холери та сифілісу. Брав участь в експедиціях по вивченню чуми в Індії, Монголії, Китаї, Шотландії тощо.  Останні два роки очолював Академію наук України, похований у рідному селі.

kkfd29 грудня – 160 років від дня народження Крижанівського Данила Яковича (1856-1894), композитора, педагога. Народився на  Херсонщині у родині священика, освіту здобув у Духовній семінарії та Одеському ун-ті, викладав  церковно-слов’янську та московську мови у навчальних закладах. Одноразово займався музичною творчістю – писав хорові твори, а також романси і пісні. Особливе місце у спадщині митця займає пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т.Шевченка, яка стала своєрідним гімном українців, всесвітньо відомою. Перші два видання музичних творів з цією піснею було негайно знищено режимом царської Московщини. Композитор є автором хорової оди «Пам’ятник», пісні «Чи у полі, чи у борі».

%d1%81%d1%82%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%be_%d0%bc%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0– минає 140 років від дня народження Стражеско Миколи Дмитровича (1876-1952), лікаря-терапевта, доктора медицини, академіка, педагога. Народився у м.Одесі, освіту отримав у Київському ун-ті, займався лікувальною практикою, викладацькою та науковою діяльністю. В 1909р. у співавторстві уперше у світі поставив прижиттєвий діагноз тромбозу судин серця, що принесло йому світове визнання. У 1936р. створив і очолив Український науково-дослідний інститут клінічної медицини, під час ІІ Світової війни розробив нові засоби боротьби із сепсисом ран. Залишив по собі понад 100 наукових праць з питань клініки і лікування внутрішніх захворювань, був відзначений багатьма державними нагородами.

andrusiv– 35 років тому пішов з життя Андрусів Петро Степанович (1906-1981), художник, живописець, графік, ілюстратор, іконописець, громадський діяч, педагог. Народився у с.Кам’янобрід на  Львівщині, з 1947р. проживав у США, відомий як автор художніх творів на історичну тематику: «Бій князя Ігоря з половцями», «Сватання Анни Ярославни», «Конотопська битва», Козацьке весілля», «В’їзд Гетьмана до Батурина» і ін.

 9081f99-chasoslov-130 грудня – 400 років тому в Києві видано «Часослов» – першу друковану книгу (1616), її видання тісно пов’язане з ім’ям видатного українського церковного і культурного діяча Єлисея Плетенецького – Архімандрита Києво-Печерської лаври, заходами якого в 1615р. у Лаврі було засновано друкарню. Церковно-служебна книга мала 200 сторінок, в ній були і твори українських авторів, вона використовувалась і для викладання у школах, стала дуже популярною серед киян. Донині збереглося лише чотири копії «Часослова», три у музеях Москви, одна у Петербурзі. Таке становище і з багатьма іншими історичними пам’ятками України-Руси, яке склалося, щонайменше, з двох причин: по-перше, від віковічного загарбництва-грабіжництва з боку сусідньої Московщини, по-друге, від її маніакального устремління країну Моксель видати за спадкоємницю Київської Руси-України.

images-1– минає 150 років від дня народження Бажанської-Озаркевич Ольги-Олександри Порфирівни (1866-1906), піаністки, письменниці, фольклористки, громадського діяча. Народилася у м.Закопане, нині Татшанського повіту Малопольського воєводста Польщі, освіту отримала у Львівській учительській семінарії, музики вчилася у батька Порфирія Бажанського – композитора, музикознавця, письменника. По закінченню нз вчителювала, стала співорганізаторкою музично-хорового товариства «Боян», виступала в концертах, присвячених Т.Шевченку, М.Шашкевичу, акомпанувала всесвітньо відомій співачці Соломії Крушельницькій, виконувала фортепіанні твори М.Лисенка, В.Барвінського, Ф.Шопена, Ф.Ліста і ін., друкувала повісті, новели, поезії, переклади зарубіжних авторів, збирала прислів’я, народні пісні.

%d0%b0%d1%88%d0%ba%d0%b0%d1%80%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be_%d0%b3%d1%80%d0%b8%d0%b3%d0%be%d1%80%d1%96%d0%b9Цього року виповнюється 160 літ від народження Ашкаренка Григорія Андрійовича (1856-1922), актора, драматурга, антрепренера. Народився у м.Кременчуці,  в 1880р. організував першу професійну театральну трупу у рідному місті, в якій працювали великі актори того часу Микола Садовський, Марко Кропивницький, колектив гастролював у багатьох містах та містечках України, репертуар складався з творів українських авторів, а також із п’єс самого режисера, це драми «Оказії з сотником Яремою», «Рідна мати гірше мачухи» і ін.

О.Змієвський, В.Пилипенко, тов. «Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край, Україна, /proberdyansk.wordpress.com/

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар

НЕ ЗБАГНУТИ – НЕ ЗАБУТИ – НЕ ПРОСТИТИ

golodomor_b55142_872646x528

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

Промайнула невимовна мить.

Поезії Валентини Солонської

                 *   *   *                                                                                                                          Надвечір’я тихе і прозоре,                                                                                                     Волошковий присмерк з холодком.
Нишком на поріг виходять зорі                                                                                                       Зі своїм сріблястим ватажком.

Всесвіту одвічні таємниці                                                                                                           Ледь торкнулись матінки-землі,                                                                                                     Що то віддзеркалюють зіниці?                                                                                                   Що вони шукають вдалині?

Вже буденність, підібгавши поли,                                                                                                 Почвалала похапцем з очей.                                                                                                           І врочистий світ завмер навколо                                                                                             Золотавих липових алей.

Напівсправжня і напівказкова,                                                                                           Промайнула невимовна мить.                                                                                                 Щира, як та пісня колискова,                                                                                                           Що у серці матері бринить.

          *   *   *                                                                                                                                    Сьогодні дощило невпинно, нестримно,                                                                                       І мокрій землі майже сил не було                                                                                           Дивитись на хвилі шаленого гніву,                                                                                               А десь під склепінням гуло та й гуло.

Штовхалися хмари і бились лобами,                                                                                   Затиснула їх ворожнеча чомусь.                                                                                                    І той холодок прослизнув поміж нами,                                                                                         І лагідний погляд дощем захлинувсь.

Місто Бердянськ, Запорізький край.

Оприлюднено в Творчі натхнення | Залишити коментар

Імена, повернені із забуття

   Мова йтиме про бердянців та мешканців нашого району, які в 20-і — 40-і роки минулого століття піддавались політичним репресіям з боку тогочасної влади. Відомо, що вже на початку встановлення радянської влади повсюдно на підконтрольних територіях вводився репресивний режим, а фактично політичний терор. Він мав чітке антиселянське забарвлення. В той же час в більш скритній формі був направлений також проти нацменшин. (дивись також: Энциклопедія Бердянська том 3 ст. Репресії).

Базу під репресії підвів засновник СРСР Володимир Ленін, який мотивував їх необхідністю  “прискорити всесвітню революцію”. В подальшому цей державний терор продовжив Йосип Сталін. Про масштаби каральних дій свідчать цифри: за даними союзного КДБ (1988 рік) в період 30-х — 50-х р.р  засуджено та репресовано понад 3 мільйона 774 тис осіб. Це офіційні дані, які до того ж не включають період з 1918 р по 1929 р. Про реальні цифри можна тільки здогадуватись…

  1. 04. 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні. Цим документом було дозволено відкривати секретні архіви УГПУ — УКДБ. З 1996 року в Україні публікуються документи “Повернені імена” та “Спокута”.
  2. 09. 1992 р. Постановою Кабміну обласним адміністраціям доручено опублікувати архівні персональні справи в серії книг “Реабілітовані історією”. По Запорізькій області такі матеріали випущено: в 2004 р. – том 1, в 2005 р. – том 2, в 2006 р. – том 3, в 2008 р. – том 4, в 2010 р. – том 5, в 2013 р. – том 6. Всього в перших шести томах розміщено 20173 особових справи. Наукові працівники продовжують вивчати архівні документи. Вказану серію книг можна знайти в бердянській центр. бібліотеці, або в краєзнавчому музеї.

В списках репресованих по Запорізькій області включені дані, зокрема, і по м.Бердянську та Бердянському району. Автор цих рядків виконав копітку роботу по опрацюванню всіх 20173 справ та склав окремий список (в алфавітному порядку) репресованих наших земляків. Таких виявилось 1137 осіб. Найстарший в цьому списку народився 1848 р., це Бокарджієв Василь Захарович із с.Андрівка, репресований у віці 73 роки. Наймолодша в списку — Олена Олександрівна Шмідекампф 1940 р. народження. На час арешту, 1947 р , Оленка навчалась в другому класі в одній з бердянських шкіл. Покарання (5 р таборів) відбувала з матір’ю. Їхня подальша доля невідома.

Звичайно, абсолютна більшість цих людей вже  відійшла  “в кращий світ”. Проте живуть їхні діти, онуки, правнуки. Хочеться, щоб живі спадкоємці знали, що їх рідні не були  “ворогами народу”. Вони нікого не вбивали! Навпаки, це система їх вбила, або ж понівечила життя, відібрала майно.

Очевидно, цим списком скористаються, в першу чергу, корінні бердянці, старожили навколишніх  сіл. А також всі небайдужі читачі.

Отже, читайте, думайте, робіть висновки Олександр Змієвський, к. тел. 061533-62-50                                                                                                                                                                                          У м о в н і    с к о р о ч е н н я

                    Національність:                                  Інші скорочення:

ас — ассірієць       мд — молдован            закр – закрито

бр — білорус         нм — німець                засуд – засуджено

бл — болгарин      пл — поляк                  конф. майна — конфіскація майна

вр — вірмен          рс — росіянин             нар – народився

гк — грек              рм — румун                  пм – помер

ес — естонець      тт — татарин                прож – проживав

єв — єврей            ук — українець            р.н — рік народження

лш — латиш         чх — чех                        розстр – розстріл

лт — литовець                                             свящ — священик

таб — табори (концентраційні)

П о в е р н е н і   і з   з а б у т т я .  А

Август Густав Густавов,  1891 р.н  нм  прож Берд.,1942 р засуд. до 5 р. таборів, том 3

Авдєєв Василь Єгорович, 1900 р.н  рс  прож. Берд.,  1920 р засуд. до розстр,  том 4

Авілов Абрам Андрійович, 1874 р.н. ук прож. Берд.  1946 р засуд. до 8 р таб.,  том 6

Аврамов Вікт. Павлович, 1901 р.н гк прож.Берд.,   1938р. засуд. до розстр., том 3

Аврамов Георгій Сидоров., 1891 р.н  гк прож Берд., 1938р засуд до розстр.,  том 1

Аврамов Іван Георгієвич, 1874 р.н бл прож Берд., 1938 р. засуд до розстр.,  том 1

Аврамов Мих. Сидорович, 1881 р.н гк прож Берд., 1938 р. засуд до розстр.,  том 1

Аврамов Петро Іванович, 1901 р.н бл прож Берд., 1938 р засуд до розстр.,   том 1

Аджавенко Андрій Іван., 1907 р.н  гк  прож Берд., 1937 р засуд до розстр., том 2

Аджавенко Микола Гнат., 1899 р.н  гк  прож Берд., 1938 р засуд. до розстр., том 5

Аджавенко Сидір Іванов.,1899 р.н  гк  прож Берд., 1938 р засуд. до розстр., том 2

Аджовенко Василь Іван., 1887 р.н  гк прож. Берд., 1938 р. засуд. до розстр, том 3

Аземка Єгор Климентій., 1895 р.н бл прож Берд.,  1938 р засуд до розстр.  том 3

Александров Іван Олексій.   1894 р.н ук прож Берд. 1937 р засуд до розстр. том 2

Александрова Маряна Ів.  1887 р.н рс прож Берд. 1943 р арешт, справа закр том 6

Алексов Федір Іванович  1892 р.н бл прож Трояни 1938 р засуд до розстр  том 4

Алла-Верди Біт Ада    1877 р.н ас прож Берд. 1938р арешт, 1939 р звільн  том 6                                                                                                                                                                     Анохін Савелій Мих. 1907 р.н рс прож Берд. 1938 р засуд 10 р таб    том 2

Андреєв Петро Іванович 1862 р.н бл прож Полоузівка 1921р арешт, звільнено том 5

Антошевський Йосип Гнат 1893 р.н пл прож Берестове 1937 р засуд до 10 р таб  том 3

Антошевський Франц Гнат   1903 р.н пл прож Берд. 1937 р засуд до розстр том 4

Арндт Павло Антонович 1906 р.н нм прож Берд. 1945 р засуд до 5 р таб  том 3

Арнольд Іван Іванович  1883 р.н нм прож  Надгірне 1938 р засуд до розстр том 1

Арнольд Самійло Іванович 1912 р.н нм прож Долинське 1942 р засуд до 8 р таб том 3

Артамонов Андрій Панас.     1872 р.н рс прож Берд. 1920 р засуд до розстр том 4

Артеменко Сергій Георгієв   1890 р.н ук прож Берд. 1937 р засуд до розстр  том 2

Артющик Євгенія Романів. ?  ук прож Берд. 1943 р засуд до10 р таб *

Аспідова Килина Самсон.  1892 р.н рс прож Берд. 1938 р засуд до 8 р таб    том2

 Б. (Далі буде)

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

КИЛИМОМ БАРВИСТИМ СТЕЛИТЬ САДОМ ОСІНЬ (Наталя Квітка)

ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ                 Листопад, 2016 рік.

krushelnycki_b3 листопада – минає 110 років від дня народження Крушельницького Богдана Антоновича (1906-1937), економіста, педагога. Народився у м.Станіславі, нині Івано-Франківськ, у великій талановитій родині: батько Антін Владиславович – письменник, педагог, був міністром освіти Української Народної Республіки; мати Марія Степанівна (уроджена Лобода) – акторка, письменниця; сестра Володимира – лікар, публіцист, громадський діяч; брат Богдан – поет, драматург, графік; брат Тарас – письменник, перекладач; брат Остап – журналіст, дослідник кіно. Освіту отримав в Українській господарчій академії в м.Подєбрадах та Карловому ун-ті м.Праги, уклав підручника з матеріальної економіки. У 1934р. московсько-кремлівські комуно-більшовицькі людоїди підступно заманили родину Крушельницьких переїхати до совєтської України і упродовж наступних трьох років –  вигубили. По переїзді Богдан працював у Харківському інституті тваринництва, а вже в листопаді того ж року його було арештовано разом із сестрою Володимирою, засуджено до 5 років таборів, відбував  комуністичну кару у Біломорсько-Балтійському таборі на Соловках, а в розпал червоної антропофагії – 9 жовтня 1937р. розстріляний в урочищі Сандармох.

images-19 листопада – День української писемності та мови. За твердженням  лінгвіста  ХІХ ст. Михайла Красуського – давньогрецька, єгипетська, римська мови походять від проукраїнської. А академік Борис Рибаков закликав нас, українців: «…вивчайте санскрит, за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен “останців” – і відновиться зв’язок часів;  українці, шукайте прабатьківщину всіх європейських народів на Середнім Подніпров’ї».

%d0%b7%d0%b0%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%be– 1976 року в Україні постала Українська Гельсінська група – Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Через 12 років – 7 липня 1988р. у  м.Львові на 50-тисячному мітингу громадян на її основі було проголошено створення Української Гельсінської спілки. Метою діяльності організації було збирання та оприлюднення фактів порушення прав людини та націй в Україні, доведення про це до відома міжнародної громадськості, урядів держав-підписантів угод. Засновниками були Микола Руденко, Олесь Бердник, Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий і ін., згодом долучилися Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл і ін. Упродовж наступних півтора десятиліття учасники опору зазнали жорстоких репресій від КПРС-КДБ. З 1979р. Закордонне Представництво УГГ видавало «Вісник репресій в Україні».

6d805e9a078210 листопада – 90 років тому засновано Український науковий інститут (1926) у м.Берліні з ініціативи гетьмана Павла Скоропадського, за підтримки німецького генерала В.Ґренера. Завдання навчально-наукової установи полягало у ширенні серед німців і всього світу відомостей про Україну й український нарід, дослідження взаємин України із західними країнами, а також допомога українським студентам і науковцям. Першим ректором закладу став Дмитро Дорошенко – історик, політичний і державний діяч. Серед видань інституту були підручник з українознавства, великий «Німецько-український словник» і ін., бібліотека установи нараховувала 35 тисяч томів. Після окупації Берліна більшовиками інститут перестав існувати, а бібліотеку знищено.

22323849212 листопада – 80 років тому народився Сингаївський Микола Федорович (1936-2013), поет. Народився у с.Шатрище Коростенського району Житомирщини у родині хлібороба, освіту здобув у Київському ун-ті, працював у редакціях різних видань: газети «Літературна Україна», журналу «Ранок» тощо. У 1958р. видав першу збірку для дітей «Жива криничка». На вірші поета написано багато пісень, це «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства» і ін., надзвичайно близькою кожній людині є пісня «Чорнобривці» ─ у словах поета і в мелодії композитора Володимира Верменича. У доробку поета понад 30 збірок, серед яких 13 створено для дітей.

200px-%d1%81%d0%ba%d0%b0%d0%b4%d0%be%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9_%d0%bc16 листопада – 170 років від дня народження Скадовського Миколи Львовича (1846-1892), художника. Народився у с.Білозерна, нині райцентр Херсонщини, малярству навчався у Московському училищі живопису, продовжив навчання в Академії Мистецтв м.Дюссельдорфа. У доробку митця жанрові картини, пейзажі, портрети, серед них «Рекрути», «Безпритульна», «Корчемний оратор» і ін. У 1890р у м.Одесі ініціював заснування  Товариства періодичних виставок південно-російських художників.

0aa02cf823004c2321ceed4a47bb1e2d_xl– 50 років тому відбувся V з’їзд Спілки письменників України (1966), делегати якого стали в обороні української мови. Зокрема, голова Спілки – письменник О.Гончар з великим обуренням констатував той факт, що українські видавництва нівелюють сучасну україномовну прозу та поезію, пропонують читачам “сіру словесну січку”. Окрім того велику увагу доповідач приділив стану викладання рідної мови в учбових закладах, наголосивши на тому, що в силу певних умов українська мова в школі часом опиняється в становищі гіршому, ніж іноземна

a42c7a324991ab5d723d87768b9041c51946 року український уряд під тиском Москви затвердив  черговий новий український правопис, максимально наближений до московського, ─ згідно політики-лінії Компартії СС про одноколискове походження українського, білоруського та московського народів. Це була не перша і не остання атака на українство, від наслідків яких очищення не відбулося й досі.

 kosenko-202x300 23 листопада – 120 років тому народився Косенко Віктор Степанович (1896-1938), композитор, піаніст, педагог. Народився в Петербурзі, дитинство пройшло у Варшаві, де його виняткові музичні здібності справжнього вундеркінда – у 6 років, не знаючи нот, грав на слух Патетичну сонату Бетховена – розвивали професори столичної консерваторії; музичну освіту здобув у Петербурзькій консерваторії. Викладав у Житомирському музичному училищі, далі в Київському музично-драматичному ін-ті ім. М. Лисенка, став професором. В історію української музики увійшов, насамперед, як неперевершений лірик, його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтикою українських народних пісень; був феноменальним піаністом. Залишив по собі десятки творів, які увійшли у золотий фонд української фортепіанної музики, серед них «Альбом дитячих п’єс», на якому зростало багато поколінь юних піаністів, є автором симфонічної «Молдавської поеми», пісень, романсів, хорів, обробок українських народних пісень.

strozhenko_oleksiy_petrovych24 листопада – минає 210 років від народження Стороженка Олекси Петровича (1806-1874), письменника, етнографа, драматурга. Народився у с.Лісогори, нині Ічнянського р-ну Чернігівщини, належав до старовинного козацького старшинського роду Стороженків, отримавши військову освіту, майже 30 років перебував у війську, де мав можливість вивчати життя і побут селян Південної України, а також бував на Волині, Поділлі, Полтавщині, мав зустрічі з колишніми січовиками. У 1857р. вийшов друком перший роман «Брати-близнюки» про українську старовину, далі «Українські оповідання» у двох томах. Останні роки життя проживав на хуторі поблизу одного з найдавніших міст Волині ─ міста Берестя (нині територія Білорусі), багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, виконував обов’язки повітового маршалка. Письменник пережив імперські заборони української культури. Він є автором оповідань «Закоханий чорт», «Розумний бреше, щоб правди добути», гуморесок «Вуси», «Голка», п’єси «Гаркуша», циклу «Оповідання Грицька Клюшника» про запорожців, есеї «Спогад» про зустріч з молодим Миколою Гоголем.

233826a67be66a810b23a263230da62e_m26 листопада – 210 років тому народився Морачевський Пилип Семенович (1806-1879), письменник, педагог, поет, філолог, перекладач. Народився у с.Шестовиця, нині Чернігівського р-ну Чернігівщини, освіту отримав у Харківському ун-ті, вчителював у гімназіях міст Сум, Луцька, Кам’янця-Подільського. У 1853р. уклав «Словарь малоросійського язика», далі написав рідною мовою курс «Священної історії» для початкових шкіл і народного читання, він є автором поеми «Чумаки, або Україна з 1768 року». 1861р. завершив переклад українською «Євангелії», згодом – «Діяння святих апостолів», «Книгу Псалмів», але з-за мовної дискримінації переклад було видано  лише невеликими накладами аж у 1906, 1914 та 1917 роках – з забороною використання у церковних відправах імперії, ця заборона діє й наразі, попри погребіння і царської, і совєтської імперій, – в українських церквах, які з 1686р  залишаються загарбаними імперським  Московським Патріархатом. Останнім прихистком П.Морачевського стало с.Шнаківці, що поблизу м.Ніжина, похований на цвинтарі біля сільської церкви (могила і церква знищені у 30-ті роки комуно-московськими загарбниками), на його честь названо вулиці у містах Чернігові, Ніжині та інших населених пунктах. Євангелія в перекладі П.Морачевського були перевидані у Канаді  в 1948р. та у США в 1966р., їх й досі використовують там під час богослужінь в українських церквах.

56459_original– День памяті жертв голодоморів в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. У 2006р. Український  парламент офіційно визнав Голодомор 1932-1933рр. геноцидом українського народу. У 2010р. суд України визнав винними у скоєнні злочину геноциду 7 вищих керівників СРСР та УСРР – .Й.Сталіна (Джугашвілі), Л.Кагановича, П.Постишева, В.Молотова (Скрябіна), С.Косіора, М.Хатаєвича, В.Чубаря.

 Історична довідка: Лазар Каганович, попри те, що народився в українському селі Кабани, що на Київщині, був одним з безпосередніх і затятих організаторів голодомору-геноциду, ретельно контролював  його впровадження , у тім числі і з позиції спецвагону – начиненого вдосталь горілкою, ковбасою і… білим хлібом, випеченим з пограбованої української пшениці – що котив залізницею по землі конаючого народу. Попри таку нев’явимість, цей виплід різновиду колаборантства благополучно прожив аж до 1991року у розпліднику-схові для багатьох злодіїв масштабного штибу –  імперській  Москві.

О.Змієвський, В.Пилипенко, товариство «Просвіта», м.Бердянськ, Запорізький край, Україна, /proberdyansk.wordpress.com/    

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар

У МИРУ НЕМА МИРУ

Із книги  «Аполлонова лютня», Київ, 1671 рік.

ЦЯ ВІЙНА СВІТ РОЗЛАДНА           У МИРУ НЕМА МИРУ

Гріхи з воєн намножились,              Миру без миру так важко пробути,                                 Бодай ті нам і не снились!               Миру мир хоче — у слові це чути!                                     Ця труба зі сну розбудить               Мор у цім світі — не мир бенкетує,                                   І людей даремно губить.                  В світі людина людину мордує!                                       Вже ніхто не допоможе,                   Мир тож — не мир вже, як миру немає:                       Тож на нас ти зглянься, Боже!       Ходиш сьогодні, а завтра вмираєш!                            Дай наш край утихомирить,                                                                                                        Бо війна нам лихо чинить.

ТА ОЗНАКА В УКРАЇНІ, ЩО ЗЕМЛЯ ЇЇ В РУЇНІ

Так, як на човен хвилі налітають,                     20162-1284717157_11                                            На Україну лиха нападають.                                                                     Ні, іще гірше! Човен воду крає,                                                                   А Україна в крові потопає.                                                                             Пане, водою правиш і вітрами,                                                                       Хай же затихне буря ця над нами!

Лазар Баранович, український церковний, політичний діяч другої половини 17 століття, Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Руської Православної Церкви.

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

З історії інкубації москальства: від чудь, весі, мокші… ─ до “руzzкава міра”

“Степан Бандера стверджував, що українці борються не лише з імперіалізмом, а й з російським народом. Бо абсолютна більшість росіян вражені імперською свідомістю. В Україну вони прийшли як окупанти, колоністи, «упорядники» нашого життя. Без них, отих ванєк і пєтрушек, імперська ідея не вийшла б за межі кремлівських палат, саме вони чинили злочини, убивали і калічили наших рідних.”  Роман Коваль.

Уривок з есеї “Про дiтей та батька нацiї”, Роман Коваль, 1996р.                          Жменя землі на голову обраного гетьмана. 
Символ – рівності та демократії. Символ, що гетьман є слугою козацького товариства. Не проводир, не провідник, не … Гетьман. 
Символ безголов’я. Символ майбутніх поразок. 
Ми, українці, ще й сьогодні вихваляємось оцією “традиційною демократичністю”, яка чомусь ідентифікується з рівністю в правах та обов’язках. 
Вихваляємося із-за недовершеності, в основі якої – козацька апологетика вільної людини, що веде до засунення суспільного інтересу на другий план. 
Цим засвідчуємо нерозуміння важливості ієрархії та викликаної нею дистанції. Нерозуміння державотворчого таїнства ієрархії – основи життєздатного суспільства.

 В Росії, яку вважаємо дикою, некультурною, було навпаки – особистість індивідума пригнічувалась державою, інтереси якої посідали абсолютно видатне місце в російській історії. Це свідчення Миколи Бердяєва. 
Молодці москалі! Вони інстинктивно розуміли, що абсолютна воля особи (а їх, цих осіб, мільйони) призводить до біди. Тому й стали на шлях творення абсолютної монархії, коли сваволя одного придушувала сваволю мільйонів. 
Коли ж занепадала влада деспотичного Батька нації, назовні виходила деспотична енергія мільйонів. 
І починався російський бунт. 
Росія плюндрувалася, стікала ріками крові, в яких разом з екскрементами плавали носи, вуха, очі, та інший – як виявилося – непотріб. Лише, коли знаходився хтось, жорстокість якого була абсолютною, москалі приходили до тями – вони переконувалися, що не тільки їм можна вбивати, калічити, заливати булькаюче олово в горлянку, а що це можуть зробити з ними,  повідтинавши перед тим носи та вуха. 
І вони масово “смірялісь, каялісь, прісягалі новому царю-батюшкє”, який впорядковував хаотичне суспільне життя, забороняючи вільний, свавільний самовияв почуттів.В Росії ставало спокійно, починалась реанімація “растєрзанной Расіі”. 
Московська еліта розуміла, що це швидше тимчасовий відпочинок “послє удалой работи”, накопичення “новой сілушкі”. Вони знали, що бунти будуть – пружина не може бути довго стиснутою. 
Чи не тут розгадка феномену російських імперіалістичних війн: принцип пружини, стиснутої в Росії, і розпрямленої за її межами? Вихід деструктивної енергії москаля планувався на чужій території, яка знищувалась, спалювалась, заливалась кров’ю. Очі та вуха плавали вже тут. 
І втихомирений мужик – якщо лишався живим – міг повернутися на рідне, заросле муравою, обістя, і почати неспішну конструктивну роботу. 
Приходимо до висновку, що абсолютна монархія російської імперії була і є  втіленням  життєдайної ієрархії, яка втихомирює, нейтралізує або  каналізує деструктивну енергію мас в потрібне річище – наприклад, на Кавказ чи в Україну.

 Уривок з есеї “Політика “малого” зла”, Роман Коваль, 1995р                               Чи підніме хтось повстання проти влади, якщо та відбере у нього курку, через тиждень качку, а через місяць – бичка? Далі ремствувань на несправедливість, здається, справа не піде. 
А якщо руйнують села і міста Батьківщини, нищать твоїх рідних, то що тоді? Власне, на це питання відповів вже Шаміль Басаєв, який став героєм чеченського народу. 
З малим злом важко розпочати боротьбу, бо його можна перетерпіти і воно поширюється. З великим злом боротися легше, бо відступати вже нікуди. 
Народ не повстане, якщо в України відберуть частку незалежності, наприклад, закордонні активи, будинки посольств і консульств, Чорноморський флот, берегову інфраструктуру Севастополя, сам Севастополь, тактичну, а потім стратегічну ядерну зброю, газосховища тощо. Народ підніметься лиш тоді, коли в нього захочуть відібрати все. Якщо ворог збройно нападе на Україну. 
  Росія це розуміє, тому обрала стратегію малих перемог: самостійність забирає у нас частинами – під заклинання у вічній дружбі. Росіяни вже й назву придумали цій стратегії: м’яка інтеграція України в Російську Федерацію. 
Для українців йти шляхом вибору малого зла – це політична смерть. А саме цей шлях обрали українські демократи.

Післямова:  Схоже на те, що теперішній “руzzкамірний” інкубаційний вилуп моксельного москальства не витримав невластивої йому помірно-темперованої агресії… все   з-за тої ж таки накопиченої “новой сілушкі” і попер знову з розбоєм в Україну, попередньо узброївши кревно рідне для нього бандитське середовище Донбасу, рідне як по духу, бо надзвичайно кримінальне, так і по плоті, бо вилуп один і той же і такий же багатоголовий, тобто масовий… а перед тим ковтнув український Крим, бо ж він вже давно перебував у його пінно-отруйній пащеці.

Підготував В.П. 2016р.

Оприлюднено в Абетка державності | Залишити коментар