Презентація книги монографії Володимира Чопа та Ігоря Лимана «Азовський рейд Нестора Махна» в Осипенківському краєзнавчому музеї

В рамках відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 років, 11 листопада, в Осипенківському краєзнавчому музеї, для вихованців юнацької краєзнавчої студії «Джерельце» відбулася презентація книги відомих українських дослідників селянського руху Володимира Чопа та Ігоря Лимана «Місцями пам’яті повстанських перемог у Запорізькому краї: Азовська операція Нестора Махна».

          Монографія присвячена звитязі наших краян у боротьбі за встановлення народної влади Вільних Рад у Приазов`ї та Півдні України, яка розпочалась сто років тому – у лютому 1917-го; розповідає і про нащадків козаків – новоспасівців, наших односельців: героїзм та страдницький шлях рядових учасників селянського визвольного руху і його керманичів.

         Зокрема – про події початкового етапу Зимового рейду (довжиною у 2000 верст) бойового ядра Повстанської армії (11.12.1920-15.02.1921рр..), який розпочався і завершився в одному з визначних центрів народного руху – Новоспасівці (нині – с.Осипенко), після зрадницького знищення московськими большевиками (по-при укладену мирну угоду) в оточенні поблизу м.Мелітополь 1.12.1920р. 5-тисячного Кримського корпусу повстанців, в умовах розгортання тотального большевицького терору проти мирного населення, оточення і збройної ліквідації частин Повстанської армії України /махновців/, сформованих і дислокованих в Приазов`ї, зокрема -2-ї Азовської маневреної групи РПАУ на чолі з новоспасівцем Т.Вдовиченком (1900 багнетів, 900 шабель, 2 гармати, 50 кулеметів). 11.12.1920 в Новоспасівці група Вдовиченка з`єдналась з залишками Повстанської армії Н.Махна, розпочавши безприкладний, більш, ніж 2-місячний зимовий рейд Наддніпрянщиною і Лівобережям України. Вже в перший день рейду, 12.12.1920р. було здійснено акцію відплати – ліквідацію частини особливого призначення красної армії(каральної) і загону ВЧК (Всероссийская чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией) – до ста російсько-комуністичних окупантів в м.Бердянську, а 14.12.20 відбувся вихід повстанців з боєм з оточення значно переважаючих червоних військ поблизу с.Андріївка, – самі комуністичні керівники назвали його – “Андреевский конфуз”.          Документи свідчать про безпрецендентну якісну і кількісну перевагу кинутих проти вимотаних у боях повстанців комуно-большевицьких сил. Однак, в подальших боях, в ході блискавичних переміщень повстанського з`єднання, було розбито значні підрозділи російських комуністичних каральних військ і окупаційних установ з впровадження червоного терору на великих обширах території України і прикордонних територій Росії. Впродовж всього рейду всього лиш тисяча повстанців продемонструвала численні приклади військового мистецтва і звитяги – щоденно мала збройні сутички зі свіжими і значно переважаючими силами ворога, й жодного разу не зазнала поразки. Зимовий рейд 1920-21рр.. повстанського війська вписаний золотими літерами в історію вітчизняного військового мистецтва, історію боротьби українського народу, зокрема і селянства Приазов`я за волю і незалежність Вітчизни.

Під час заходу юнацтво мало змогу дізнатися про багато маловідомих раніше та замовчуваних впродовж минулих десятиліть прикладів того величезного внеску наших односельців. Молодь, яка віддавала життя за волю України і рідного краю в боях проти білогвардійських та красноармійських окупантів, залишила нам в пам’ять – свій героїчний спадок. Ми знаємо, що навіть їхні родини були репресовані. І знаємо точно, що вони йшли в бій за рідну землю не за пільги, чи будь які власні інтереси. Також слід сказати про характерні риси лицарства, бойової доблесті, які притаманні були нашим землякам- повстанцям, нащадкам козаків.

Багато з подій, викладених у книзі, студійці – юні дослідники і екскурсоводи, змогли проілюструвати з допомогою експозиційного розділу періоду визвольних змагань 1917-1921 років.

Це видання допоможе у справі виховання в молодого покоління гордості за історію рідного краю, засвоєння героїко-культурної спадщини нашого народу на прикладах героїзму воїнів революційної повстанської армії (махновців), поглиблення знань з історії Вітчизни, формування історичної свідомості, вшанування пам’яті полеглих за Батьківщину, формування в юнацької аудиторії історичної свідомості, почуття особистої причетності до історії  Батьківщини і кра

12.11.2017   Директор Осипенківського краєнавчого музею    Олег Будяк 

Керівник юнацької краєзнавчої студії “Джерельце”   Марія Турчак

Advertisements
Оприлюднено в Вівтар Незалежності | Залишити коментар

«Не зівай, Хома, на те і ярмарок» або Інформація під грифом «Цілком сімейно»

«Ой там, на Дону, на базарі,                                                                                                           Жінки чоловіків продавали…»                                                                                                          (З української народної пісні).    

                                           

Шановні чоловіки!

Якщо ваші дружини системно і залюбки зависають над телевидовиськом «Міняю жінку», то вживайте кардинальних упереджувальних заходів, пильнуйте: прищурюйте свій погляд, кидайте його хоч трохи далі, аніж під носа чи під ноги, чи то у полумисок з борщем, оглядайтеся в усі боки, ходіть задом наперед, не змикайте повіки темними ночами і навіть не блимайте ними, чиніть ще і ще щось, – але не прогавте, щоб, часом, ваші жінки… не поміняли вас – ЧОЛОВІКІВ(!) – але вже поза телешоу!

Бо то, далебі, тільки но у тій-таки пісні «Ой там, на Дону, на базарі…» співається в кінці: «Ой стала я та й подумала…»

Бо той, власне – та, ті, що перед голубим вогником, бігме, вже нічого не думають, тому підете-гавкнетеся по статті «шило на мило», як не кондиція, тобто навіть не третього ґатунку. Та й, як кажуть, «по рукам».

В.Пилипенко

Оприлюднено в Про дещо - з гумором | Залишити коментар

Скарб народу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Друзі, вітаємось з Днем української писемності та мови. Мова – це одна із найважливіших ознак нації. Вона підтримує любов до рідної землі та повагу до себе, формує національну самосвідомість. Українська мова увібрала в себе найкращі та найвеличніші здобутки нашого народу. Українську мову визнано однією із найкрасивіших і наймилозвучніших мов світу.

Від того, як ми ставимося до рідної мови, у світової спільноти формується ставлення до нас, як до нації. Саме від нас залежить, якими побачить українців світ. Тож зберігати і розвивати рідну мову – означає будувати незалежну, вільну країну, виховувати гідних представників свого народу і пишатися своєю Батьківщиною.

Українська мова, як і державні символи: герб, прапор, гімн є одним із ключових символів нашої державності, ядром національної та культурної ідентичності українців. Наша мова є серцем і душею вільнолюбного українського народу. Велична та нескорена, вона гартувалася протягом усієї своєї тисячолітньої історії, нерозривно пов’язаної із боротьбою за незалежність Української держави.

Сьогодні захисники Вітчизни, мужньо обороняючи свою землю від підступного ворога, знову відстоюють наше право сповідувати власні цінності, серед яких найперша – право українського народу говорити рідною мовою.

Переконаний, що саме єдина державна мова – українська – є запорукою нашої згуртованості, могутньою зброєю у протистоянні спробам руйнування Української держави. Давно вже визнано, що тільки рідна мова приносить людині найбільше, найглибше щастя, а державі: найсильніше патріотичні характери. Мова наша гордість і безцінний скарб! Віддаємо шану тим мільйонам безвинно загиблим, які любили Україну, розмовляли українською мовою і боролися за право називатися українцями.

Втрата рідної мови у значній частині українців, що проживають на Бердянщині, і перехід їх на російську мову були наслідками методичного і системного викорінювання української мови, як мови українців (українського народу).Українці були деморалізовані двома ста роками жорстокої системної русифікації, голодомором, політичними репресіями і системним нищенням національно еліти. Тож відродження української мови для українців – це справа свята і шляхетна. Нажаль, байдужість, слабкість духу штовхає російськомовних українців відмовлятись від мови своїх дідів і прадідів, своєї землі. Починаємо з себе, вільних громадян своєї незалежної України! Забезпечимо вишуканій та шляхетній українській мові гідне життя на своїй землі!

Пишаємося своєю мовою і геніями українського слова! Пам’ятаємо, що ми славні нащадки запорожців. Віримо, незважаючи ні на що, ми відродимо свою мову, тому що у нас є своя держава, у нас є великі історичні приклади відродження українського етносу, і в наші груди б’є попіл мільйонів слов’ян, що загинули тільки за те, що називали себе Українцями і говорили Українською мовою! Сьогодні це є наш великий обов’язок перед пам’яттю наших предків і перед майбутнім наших дітей і онуків!

Будемо гідними українцями, проявляємо громадянську свідомість, спілкуємося українською мовою, як на роботі, такі і в побуті!!!

Ігор Зубрицький

Оприлюднено в Абетка державності | Залишити коментар

80-ті роковини терору в Україні

2 листопада 2017 в музеї “Подвиг” відбувся загальноміський тематичний захід, присвячений вшануванню пам’яті жертв Великого терору 1937-1938 років з презентацією фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам`яті,” яка відображає масові політичні репресії, вчинені у ХХ столітті тоталітарним комуністичним режимом в Україні.

….Сьогодні ми вшановуємо пам’ять понад півмільйона українців – жертв політичних репресій, які зазнали жорстоких катувань та переслідувань. Голодоморами і політичними репресіями тоталітарний режим намагався назавжди винищити волелюбний дух нашого народу, його одвічне прагнення до свободи та справедливості. Схиляємо голови перед співвітчизниками, які загинули, виборюючи право на вільну думку, на право бути собою на своїй рідній землі!

Взяли участь: представники відділу організаційної роботи та внутрішньої політики, відділу освіти виконкому, науковці і студенти БДПУ, вчителі історії ЗОШ і гімназій міста Бердянська; постраждалі бердянці та члени їх родин від політичних репресій; представники громадських організацій: “Легіон Свободи”, тов. Просвіта і “Українська громада”. Перед присутніми виступили: головний спеціаліст відділу організаційної роботи і внутрішньої політики Ігор Зубрицький, голова міського осередку ВГО “Товариство Просвіта ім. Т.Г. Шевченка” Володимир Пилипенко, вчитель історії гімнації № 1 “Надія”, заступник голови міської ГО “Українська громада” Ольга Войникова, голова Запорізької обласної ГО “Легіон Свободи” Микола Тюркеджи, Мирослав Дмитрик – син безвинно постраждалого від політичних репресій директора школи Дмитрика Михайла Івановича та інші, які розповідали про злочинну сутність комуністичного режиму, його негативний вплив на ціннісні та світоглядні орієнтири людей та їх історичну пам’ять; проінформували присутніх, що за свідченнями істориків, Великий терор був лише один з епізодів злочинної діяльності режиму, адже Україна протягом 1917–1991років постійно перебувала під радянським репресивним тиском.

Його найбільшими проявами стали «червоний терор» проти учасників визвольних змагань та мирного населення за часів Української революції 1917–1921років, голодомор 1932-1933 років, примусове виселення з території Криму за національною ознакою у 1944році, депортації населення Західної України у 1939-1950 роках, переслідування правозахисників та дисидентів, цензура, русифікація тощо.

А наприкінці жовтня – на початку листопада 1937 року Український народ спіткала жахлива трагедія. На півдні Карелії, в урочищі Сандормох за наказом Сталіна було розстріляно 1200 в’язнів концтаборів. Серед них було понад 100 представників української інтелігенції, зокрема, Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний.

Ігор Зубрицький і Володмир Пилипенко презентували книгу Олександра Змієвського “Імена, поверненні із забуття. Мартиролог пам`яті земляків-бердянців”. У своїй книзі автор розповів про бердянців та мешканців Бердянського району, які були репресовані радянською владою, про сотні і тисячі сімейних трагедій, про розстріли репресованих земляків (більше 500 осіб).

Науковий співробітник музею Ярослава Воробйова презентувала присутнім фотодокументальну виставку “Биківня — територія пам’яті” і розповіла про нелегку долю національних меншин Бердянська (німців, болгар, греків, поляків, євреїв) за часів тоталітаризму.

Пам’ять жертв політичних репресій вшанували хвилиною мовчання.

Ігор Зубрицький

Оприлюднено в Лихоліття історії | Залишити коментар

Повітря осені п’янить / Надіями на весну (Любов Прокопович)

          ВІХИ  ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ                Листопад  2017 рік.

2 – 12 листопада – 1917 року у м.Києві відбувся ІІІ Всеукраїнський військовий з’їзд Української Народної Республіки. У зібранні брали участь близько 3-х тисяч делегатів. На з’їзді виступили М.Грушевський – Голова УЦР, міністр земельних справ М.Ковалевський і ін. У резолюції з’їзду йшлося про негайне проголошення незалежності Української Народної Республіки та про проведення повної українізації армії і флоту, а також про укладення миру. Постанови з’їзду значною мірою вплинули на рішення  Української Центральної Ради  проголосити самостійність України. 7 листопада із делегатів з’їзду було сформовано полк, який став у розпорядження Центральної Ради.

4 листопада – 130 років тому народився Грановський-Неприцький Олександр Анастасійович (1887-1976), поет, публіцист, зоолог-ентомолог. Народився у с.Великі Бережці, нині Кременецького р-ну Тернопільщини, освіту отримав у сільськогосподарській школі та у Київському комерційному ун-ті. Із-за переслідувань московським царизмом за участь у Революційній українській партії, емігрував на Захід, урешті, до США, де став відомим вченим-біологом у сфері захисту рослин, професором Мінесотського ун-ту. Літературну діяльність розпочав ще у шкільні роки, був особисто знайомий із Л.Українкою, О.Олесем, М.Грушевським і ін., є автором поетичних збірок «Пелюстки надій», «Намистечко сліз», «Іскри віри» тощо, публіцистичних праць, зокрема, «Проблеми незалежності України», «Вільна Україна необхідна для постійного миру».

7 листопада  – минає 160 років від народження Багалія Дмитра Івановича (1857-1932), історика, філософа, педагога. Народився у м.Києві, освіту здобув у Київському та Харківському ун-тах, був учнем Володимира Антоновича. Вивчав історію Слобідської України, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, з 1906 по 1910 роки був ректором Харківського ун-ту, у 1917-1918рр. брав участь у створенні Української Академії Наук. Досліджував історію української культури, життя і творчість Г.Сковороди, питання шевченкознавства. Опираючись на глибокі знання, відстояв північні та східні етнічні землі України від поглинання їх більшовицьким московством, від якого потім зазнавав гонінь. Є автором понад 200 науково-історичних праць.

8 листопада – 130 років тому народився Вітовський  Дмитро Дмитрович (1887-1919), політичний і військовий діяч. Народився у с.Медуха, Королівство Галіції і Володимирії, нині Галицького р-ну Ів.Франківщини, здобув правничу освіту у Львівському ун-ті. У Першу світову війну – сотник Легіону Січових Стрільців, в 1917р. займався організацією українського шкільництва на Волині та Поділлі. З поставанням Західно-Української Народної Республіки став  Державним секретарем військових справ, загинув у авіакатастрофі при поверненні з Паризької мирної конференції.

9 листопада – 120 років від дня народження Качура Якова Дем’яновича (1897-1943), письменника, педагога. Народився у с.Юрківка, нині Тульчинського р-ну Вінничини, відбув ! Світову війну, далі навчання у Київському інституті народної освіти, працював педагогом. Творчість розпочав у 1923р., належав до Спілки селянських письменників «Плуг», у доробку збірки оповідань, романи «Чад» – про 1Світову війну, «Ольга» – про селян, шахтарів та металургів, історична повість «Іван Богун» – про визвольну боротьбу українського народу. Під час ІІСвітової війни потрапив у полон, загинув у німецькому концтаборі. 

9 листопада – День української писемності та мови. За православним календарем – це День вшанування  пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія

21 листопада – День Гідності та Свободи, встановлений на честь Помаранчевої революції і Революції Гідності з метою утвердження в Україні  свободи і демократії.   

25 листопада – День пам’яті жертв голодоморів.                                                    

Цього року наступили 80-ті роковини з часу Великого терору – 1937-1938 років в СРСР, організованого кремлівським каганатом червоної Московщини, головне вістря  якого було спрямоване проти українського народу.

11 листопада – минає 150 років від народження Яновичевої Ванди Адольфівни (1867-1950), акторки, матері режисера Л.Курбаса. Народилася у м.Чернівцях, з 17-ти років на драматичній сцені у трупах «Руська бесіда», Театра Миколи Садовського і ін., грала ролі Стехи, Проні Прокопівни, відповідно, у п’єсах «Назар Стодоля» Т.Шевченка та «За двома зайцями» М.Старицького і інших яскравих образів. В умовах тяжких поневірянь виховала майбутнього видатного режисера Леся Курбаса, також випало пережити і  страту сина московським комуністичним режимом у 1937р.

12 – 19 листопада 50 років тому у Нью-Йорку відбувся Перший конгрес Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), (1967р., з 1993р. – СКУ) –  об’єднання, міжнародна координаційна надбудова над українськими громадськими організаціями у діаспорі. Метою об’єднання стала допомога українському народові у його змаганнях за волю і державну незалежність, а також координація діяльності своїх членів. СКУ нині об’єднує 20 млн українців у 133 країнах світу. Друкований орган Конгресу — «Вісник Світового Конґресу Вільних Українців», з 2003р. щоквартально виходить «Бюлетень СКУ». 26 серпня 2017 р. у Києві відбувся урочистий захід з нагоди 50-річчя Світового Конгресу Українців за участі Президента України Петра Порошенка.

14 листопада – 140 років від дня народження Антоновича Дмитра Володимировича (1877-1945), історика мистецтва і театру, політичного діяча, син історика Володимира Антоновича. Народився у м.Києві, освіту здобув у Харківському ун-ті, займався педагогічною діяльністю, редагував видання, став співзасновником Революційної української партії. У період поставання Української Народної Республіки  працював у представницьких та виконавчих органа. З 1921р. перебував на еміграції, де став співзасновником Українського Вільного Університету у Празі та Відні, очолював Музей визвольної боротьби України. Є автором низки праць з історії української архітектури, театру тощо.

15 листопада – 210 років тому народився Петров Йосип Опанасович (1807-1878), співак (бас). Народився у м.Єлисаветграді, нині Кропивницький, співав у церковному хорі, навчався вокалу у рідному місті та у Петербурзі, дебютував у опері-водевілі «Козак-віршувальник», виконував партії в операх М.Глинки, П.Чайковського і ін., став одним із основоположників української вокальної школи та одним з найкращих виконавців українських народних пісень. Співак підтримував дружні стосунки з Т.Шевченком.

18 листопада – минає 170 років від народження  Навроцького Володимира Михайловича (1847-1882), економіста, статистика, публіциста. Народився у с.Котузів Королівства Галіції та Володимирії, нині Теребовлянського р-ну Тернопільщини, освіту отримав у Львівському ун-ті, створив студентську громаду у Галичині, був ідеологом «органічної праці на користь народу». Є автором низки праць з історії, етнографії, фольклору, економіки, фінансів тощо, це «Реформи домового порядку», «До світогляду українського народу», «Руська родина», «Дещо про козаків-запорожців і їх ради військові» і ін.

20 листопада – 300 років від дня народження Кониського Григорія Осиповича (1717-1795), філософа, письменника, церковного і культурного діяча. Народився у м.Ніжині на Чернігівщині, освіту отримав у Київській Академії, де згодом став вченим, очолив заклад, викладав політику, риторику, філософію. З 1783р. – архієпископ білоруський, заснував Могилівську семінарію. Є автором поетичних творів, драми «Воскресіння мертвих», низки історичних праць та ймовірним автором «Історії Русів» –  історичного твору про Україну від найдавніших часів і до 1769 року, де наголошується про історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією і про історичну цілісність русів від середньовічної Київської Русі і до недавньої тоді Козацької держави.

– 100 років з часу  прийняття Українською Центральною Радою Третього Універсалу – проголошення Української Народної Республіки (1917). В Універсалі наголошувалося , що вся влада в Україні належить  лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Серед іншого йшлося і про приєднання до Української Держави шляхом переговорів – Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням. Підступні обіцянки московських  червоних заколотників у земельних питаннях: про подушні наділи землі, –  підірвали підтримку УЦР з боку українського селянства, а вже через якихось 15 років московська червона чума голодом, розбоєм подушно вигубила мільйони тих селянських життів.

23 листопада – 150 років тому народився Кубек Емілій Антонович (1867-1940), закарпатський письменник,  церковний діяч, дослідник життя лемків. Народився у с.Штефурів на Пряшівщині, Словаччина, освіту отримав у духовній семінарії, будучи священиком, одночасно заснував літературний гурток, сприяв будівництву школи, дороги тощо. В 1904р. емігрував до США, де був греко-католицьким священиком, написав велику кількість поезій та оповідань, є автором роману «Марко Солтис», у творах відображав життя лемків на Пряшівщині та в еміграції. Уклав перший в новій українській лексикографії багатомовний словник, який й досі зберігає свою цінність як джерело для вивчення  діалектної лексики.

– минає 110 років від народження Кошелівця Івана Максимовича (1907-1999), літературознавця, мемуариста, громадського діяча. Народився у с.Великий Кошелівець, нині Ніжинського р-ну Чернігівщини, освіту отримав у Ніжинському   ін-ті народної освіти, вчителював на селі, з 1931р. на науково-педагогічній роботі, а вже через 2 роки був звинувачений у націоналізмі із забороною викладання. У 1944р емігрував до Австрії, де видавав журнал «Літаври», працював у редакції багатотомного видання «Енциклопедія українознавства», редагував журнал «Сучасність», публікував найяскравіші твори українських «шестидесятників», самвидаву, є автором праці «Статті й промови з національного питання Миколи Скрипника». Був дійсним членом Української Вільної Академії у США, почесним доктором філософії Українського Вільного Університету у Мюнхені.

25 листопада – 120 років від дня народження Борзяка Дмитра Семеновича (1897-1939), політичного діяча, письменника доби Розстріляного відродження,. Народився у с.Пищики Золотоніського р-ну Черкащини, навчався на медичному ф-ті Київського ун-ту, брав участь у студентському русі, певний час входив до Української партії соціалістів-революціонерів, вчителював. У творчих пошуках належав до неокласиків, в оповіданнях змальовував життя у провінційних містечках, художньо осмислював тогочасну проблему «зайвих людей», що стало наслідком соціальних потрясінь. У планах письменника було написання роману «Руйнування Батурина», але в 1938р. потрапив до лабет НКВС, загинув концтаборі ГУЛАГУ.

26 листопада – 140 років тому народився Донцов Матвій Олексійович (1877-1974), художник-живописець. Народився у м.Золотоноші, нині Черкащина, малювати навчався у богомазів, а також у Київському художньому училищі, творчу працю поєднував зі шкільництвом та студійством. Багато і наполегливо писав з натури, працював у галузі станкового живопису, написав понад півтори тисячі картин, є автором пейзажів «Ворскла», «Літо», «Затока» і ін. Останні роки мешкав у м. Ірпіні. 

У кінці 1847р., тобто 170 років тому Тарас Григорович Шевченко завершив вже на засланні в Орській кріпості написання поем «Княжна», «Відьма», а також інших поетичних творів, це «Москалева криниця», «Іржавець», «Чернець», «Мені тринадцятий минало», «Полякам», «Не гріє сонце на чужині», «Сон» («Гори мої високії…») і інші.

О. Змієвський, В. Пилипенко, товариство «Просвіта», м. Бердянськ, Запорізький край, Україна,  /proberdyansk.wordpress.com/              

Оприлюднено в Віхи історії України | Залишити коментар

Москальні патрети – 3 або Про щейні галушки-вареники

Дякую Тобі, Боже, що я не москаль!

«Наші вїдання в світі – планетарні,                                                                              Всяк бачить скрізь безчинства ці,                                                                                  В громадській – у Парижі – прибиральні                                                            Матючні «розписи» на нашім язиці…».                                                                 (В.Висоцький, «Лист до друга…». Переклад з московської – В.П.) 

Найбільшим дурисвітством на  всій земній кулі (хіба що поступається воно кремлівсько-совєтській «барьбє» за мір ва всьом мірє та  ще московсько-РФ-ній «барьбє» з міжнародним тероризмом)  – є подавання в усіх рашових щі-щєйних забігайлівках-закусочних, напханих по всьому світу – тисячолітнього українського борщу, а разом з ним і українських вареників та галушок… у якості страв «масковскай» кухні (?!!!).   

     Певна річ, вкрадене, зокрема – борщ, перероблено майже до невпізнанності, що є властивим для крадіїв, а  його історичну адресу – український – підмінено на прикметник «кацапський», перепрошую – на «масковскій».

Запитальна післямова: Як можуть такі колоритні страви, зокрема та особливо – борщ, виникнути-зваритися на болоті у кочовників-загарбників? Як казав Богдан Хмельницький – «Шкода й говорити».

Володимир Пилипенко

Оприлюднено в Нестерпне | Залишити коментар

За мову! За Україну!

Друзі! Пропоную підтримати у ФБ бердянців, які сьогодні прийшли на безкоштовні курси вивчати українську мову. вже більше 64 бажаючих!!!

Як бердянці вивчають і популяризують українську мову, яка є також зброєю в ідеологічній війні з “русским миром”. Сепаратисти-українофоби, які намагаються заважати бердянцям популяризувати рідну мову на гачку у правоохоронних органів і Бердянської самооборони.

Сепартисти-українофоби знову спаплюжили державну символіку на
автомобільному ринку, сіті-лайти про українську мову, про Героїв Небесної Сотні. Відеокамери показали злочинців, проводяться оперативно-пошукові дії представниками СБУ, поліції, Бердянської самооборони. Пошкоджені сіті-лайти оперативно відновлено. А сепартистів-українофобів буде обов’язково покарано.

В Бердянську за сприяння міської влади громадськими організаціями: “Рух захисту української мови”, “Українська громада” з 24 жовтня 2017 року проводяться у приміщеннях бібліотек (ЦБС і філія 7) безкоштовні курси з вивчення української мови та врученням сертифікатів для дорослого населення. Перше заняття для 1ї групи вже відбулося. Дякуємо нашим шановним вчителям-волонтерам: Молчан Владилені та Єрмак Наталії, які провели чудовий і цікавий урок. Дякуємо за організацію і підготовку до занять заступнику голови ГО “Українська громада” Ользі Войниковій, голові товариства “Просвіта” володимиру Пилипенку за екскурс в історію про намагання російського агресора знищити українську мову протягом віків. Дякуємо голові міського осередку ВГО “Рух захисту української мови” Віталію Козлову та Анастасії з Києва – “Безкоштовні курси”, яка надіслала відповідну тематичну літературу для занять. З початком безкоштовних курсів привітав громадських активістів і вчителів-волонтерів головний спеціаліст відділу внутрішньої політики виконкому Ігор Зубрицький, який вручив подарунки від міської влади з символікою Бердянська.

Наша мова є серцем і душею вільнолюбного українського народу. Велична та нескорена, вона гартувалася протягом усієї своєї тисячолітньої історії, нерозривно пов’язаної із боротьбою за незалежність Української держави.

Сьогодні захисники Вітчизни, мужньо обороняючи свою землю від підступного ворога, знову відстоюють наше право сповідувати власні цінності, серед яких найперша – право українського народу говорити рідною мовою.

Саме єдина державна мова – українська – є запорукою нашої згуртованості, могутньою зброєю у протистоянні спробам руйнування Української держави.

В Бердянську міською владою разом з громадськістю проводиться відповідальна і виважена внутрішня політика, спрямована на підтримку та розвиток української мови на засадах суспільної єдності і злагоди. Реалізується, затверджена депутатами у квітні 2017 року, міська програма розвитку і функціонування української мови в місті Бердянську на 2017-2020 роки, готуються урочисті заходи до Дня української писемності та мови. А 08 листопада 2017 року керівництво міста і громадськість збируться за “круглим столом” для обговорення спільної діяльності з популяризації української мови в Бердянську.

Давно вже визнано, що тільки рідна мова приносить людині найбільше, найглибше щастя, а державі: найсильніше патріотичні характери. Мова наша гордість і безцінний скарб! Віддаємо шану тим мільйонам безвинно загиблим, які любили Україну, розмовляли українською мовою і боролися за право називатися українцями.

Втрата рідної мови у значній частині українців, що проживають на Бердянщині, і перехід їх на російську мову були наслідками методичного і системного викорінювання української мови як мови українців (українського народу).Українці були деморалізовані двома ста роками жорстокої системної русифікації, голодомором, політичними репресіями і системним нищенням національно еліти. Тож відродження української мови для українців – це справа свята і шляхетна. Нажаль, байдужість, слабкість духу штовхає російськомовних українців відмовлятись від мови своїх дідів і прадідів, своєї землі.

Починаємо з себе, вільних громадян своєї незалежної України! Забезпечимо вишуканій та шляхетній українській мові гідне життя на своїй землі!

Пишаємося своєю мовою і геніями українського слова! Пам’ятаємо, що ми славні нащадки запорожців. Віримо, незважаючи ні на що, ми відродимо свою мову, тому що у нас є своя держава, у нас є великі історичні приклади відродження українського етносу, і в наші груди б’є попіл мільйонів слов’ян, що загинули тільки за те, що називали себе Українцями і говорили Українською мовою! Сьогодні це є наш великий обов’язок перед пам’яттю наших предків і перед майбутнім наших дітей і онуків!

Бажаємо вам бути гідними українцями, проявляти громадянську свідомість і зробити подарунок Україні — перейти на спілкування українською мовою, як на роботі, такі і побуті!!!

Ігор Зубрицький

Оприлюднено в Абетка державності | Залишити коментар