Дзвінок із дитинства


  Перші три класи я навчався у Темирівській (тоді) семирічці, першою вчителькою була Леся Фанасівна Стрибуль (пишу – як йменували, правильно, мабуть, Панасівна, але змінювати пам’ять – несила), у третьому – мене-нас навчав Віталій Іванович Коломоєць, так-так, який з часом довгий період очолював Успенівську середню школу. Пам’ятаю ще з темирівських вчителів Семена Максимовича, Івана Родіоновича, Бориса Артемовича, Данченко Ольгу Федорівну.

   У 1959р. мого тата Пилипенка Федора Васильовича було призначено директором Новогригорівської семирічки, тому наступні 5 класів, бо ж вона незабаром стала восьмирічкою, провчився там. А вже середню освіту, тобто 9-10 класи, здобував ув Успенівській середній школі, де директором був Колосовський Володимир Михайлович (його предмет «суспільствознавство» давалося не легко, але згодом, вже у внз, філософія і політекономія стали найбільш до вподоби)  а нашим класним керівником – Павло Пилипович. До речі, тільки-но закінчив школу, як її директором став Віталій Іванович Коломоєць.

   На завершення цього короткого спогаду хочу завважити, що дорога до школи є, мабуть, другою у світі життя – після дороги додому. Тому і написалося наступне:

ДО  ШКОЛИ

Випускникам  1966 року, вчителям, випускникам
усіх років Успенівської середньої школи
Гуляйпільського району
Запорізького краю
присвячується.

 

 

Не забувай ні миті із свого життя:
У рідній хаті, в школі, у дорозі –
Тоді не вдаре запізніле каяття,
І ти прилинеш, станеш на порозі.

 *   *   *

Ми встали з-за парт – сорок п’ять літ тому,
А вперше засіли – на десять раніше,
Та пам’ять дитинства про кожну весну,
Про дружбу і щирість все спогади пише.

Останній дзвінок навесні пролунав,
Здавалось… недавно і перший,
Час злету у вирій тоді нам настав,
Надій, сподівань, мрій і звершень.

І ми розлетілись в роки і краї,
В безмежжя шляхів і просторів,
Та знаєм, що крила твої і мої –
Росли і мужніли у школі.

Нарешті, зустрілись. Вже є сивина,
Онуки… та й правнуки в пору,
Послухаєм вчителя… О, дивина:
«Йдемо на урок» в рідну школу.

І в кожному серці залишиться мить:
Рубіж між дитинством і часом,
В якому повік уночі буде снить
Успенівська школа, ми – класом.

Володимир Пилипенко, учень 10-Б класу у 1966 році, із села Новогригорівки.

Вірша написано до дня зустрічі 27 травня 2011 року випускників, вчителів школи.

12 березня 2011 року,  Новогригорівка – Успенівка – Бердянськ  Запорізького краю.

Advertisements
Опубліковано у Будьмо! Шануймося!. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s