Жнива


Жнива

Ще декілька десятиліть тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Отож, за тиждень після «Петра» в Україні починалися жнива. На полі з’являлися чоловіки в широких білих штанях, у полотняних сорочках, із мантачками за поясом і з косами в руках,— косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс лягав стрічкою за кожною косою.

Дівчата й молодиці виходили на ниву із серпами. Жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи співали:                                                                                                      Вгору, сонечко, вгору,                                                                                                              Хай я нивоньку дожну…

Пізно ввечері, натомлені важкою працею, женці йдучи додому співали: 

Ой, заспіваймо, хай дома почують,                                                                                       Хай нам вечерять готують…

 Коли вже кінчаться жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співали:

Перепілонька мала,                                                                                                                       Де ся будеш ховала?..

Дожинаючи ниву, женці залишали трохи недожатих стебел із колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся зв’язували в пучок червоною ниткою або виплітали колосяну китицю, ніби бороду, й пригинали колосся до землі — це і є «Спасова борода». На Поліссі її називають «перепелицею» — це ніби останнє пристановище для цього птаха, як про це співається в пісні:

Не вилітай, сива перепілко,                           Вже ми не підемо в твоє пілко!

Але перепелиця — це вже, ймовірно, пізніший додаток, бо суть «бороди» правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов’янській міфології мав вигляд кози. На Волині «борода» так і називається «козою». Там же, на Волині, цю бороду оздоблюють стрічками й квітами. Потім обполюють траву навколо «кози» (це роблять у всіх регіонах України) і, взявши декілька зерен із неї й закопують в землі, або просто сіють поміж стеблами «бороди». На Чернігівщині, біля «бороди» кладуть окраєць хліба, дрібку солі, банку з водою й співають:

Оце тобі, «борода»,                                                                                                                 Хліб, сіль і вода!..

А потім ще й примовляють: «Роди, Боже, на всякого злю: бідного І багатого!» «Парубкам радять пролазити через ту «бороду», щоб були багаті. Жінки ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Якщо серп падаючи вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році, вірили вони, буде врожай, а як вдариться держаком або тупою частиною серпа, — то це погана прикмета. Так ворожать тричі.

 Про «Спасову бороду» женці співають:

Сидить ворон на копі,                                                                                                       Дивується «бороді»:                                                                                                                   Ой, чия ж то «борода»                                                                                                    Сріблом-злотом обвита?                                                                                                        Ой, чуй, пані, чуй;                                                                                                                            Вечеряти нам готуй!..

Замість ворона інколи згадують лісового гостя ведмедя, чи півника —

Сидить ведмідь  ( півник)  на копі,                                                                                  Дивується «бороді»…

Але найчастіше в піснях йде мова про півня, що «сидить на копі й дивується «бороді».А як уже всі хліба вижаті й женці складають снопи в копи, то вони співають:

Ой, задзвеніли стодоли, стодоли,                                                                                           Що не повні сторони, сторони…

Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за давнім народним звичаєм потрібно щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, залишають на кожному дереві по яблуку, груші. Вишні, як правило, залишали — «на розплід». Існує повір’я, що коли зібрати геть усе до чиста, то наступного року не вродить. Інколи говорять, що це залишається для птахів. На нашу думку, все це відгомін стародавніх язичницьких жертвоприношень богам і духам рослинності.

Обжинки

Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені вози, ритмічно поскрипуючи, везуть урожай із поля додому. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходили по полю, збирали колоски, плели один спільний вінок Із того колосся й співали:

Кінець нивочці, кінець,                                                         Будемо плести вінець…

На Поділлі, крім вінка, ще плететься «квітка» — це п’ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетених разом в одну суцільність так, що зовні все це справді нагадує велику квітку.

  Після того, коли квітка і вінок вже готові, дівчата й молодиці вибирають із-поміж себе, звичайно, найкращу дівчину; кладуть їй на голову вінок, дають «квітку» в руки і пускають її поперед себе, а решта женців йдуть за нею на певній відстані, співаючи:

Зашуміла діброва,    Залящала дорога,                                                                                     Господареві женці йдуть,  Золотий вінок несуть…

Усе це співається ще в полі, а як заходять у село, то співають таких пісень:

Наше село веселе,   Ми віночок несемо…

Підходячи до двору господаря, женці співають: 

Несемо вам поклон   Ізо всіх сторон,                                                                                         І з гір і з підгір’я    На господарське подвір’я.

Нарешті женці заходять на подвір’я господаря, стають перед хатою й співають:

Вийди, господарю, в цей час,                                                                                             Викупи вінок у нас…

Господар виходить із хати, бере «квітку» з рук дівши й запрошує до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи і приготовлена смачна закуска з горілкою. За столом п’ючи горілку й закушуючи, женці співають:

А ми жито ізжали,                                                                                                                   Щоб за рік знов діждали:                                                                                                  Скільки на небі зірочок,                                                                                                             Стільки на полі копичок.                                 

Ой, обжинки, наш паночку, обжинки,                                                                                  Дай нам ще меду й горілки…

Також, (На Чернігівщині) по закінченні жнив женці обходять ниву, збирають незрізані серпом колоски й плетуть вінок, а інколи два вінки: один Із жита, другий Із пшениці.        Кожний вінок, як правило, переплітають польовими квітами: волошками, маками, ромен-зіллям. Сплетений вінок кладуть на голову найкращій із дівчат і всі гуртом ідуть на господарський двір, співаючи пісень. Попереду йде хлопчик І несе уквітчаний сніп жита чи пшениці. Підходячи до господарських воріт, женці співають:

Одімкни, пане, нові ворота,                                                                                                Несем віночок з щирого злота;                                                                                                Ой, вийди, пане, хоч на ганочок.                                                                                                   Ой, викуп, викуп злоти віночок…

Господар, виходячи на ґанок, зустрічає женців із хлібом-сіллю, а потім запрошує до хати й частує обідом із горілкою. Вінок і сніп даються господареві в руки зі словами: «Дай Боже, щоб І на той рік уродився хліб!» Цей сніп і вінок зберігаються в хаті на покуті під іконами, а в день Спаса їх несуть до церкви й святять разом із хлібом, що випікався з нового врожаю, щоб потім зерно з нього висіяти, виходячи в поле.
     Щоб узнати котрий посів буде кращий — ранній, середній чи пізній, — господарі в давнину гадали так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували 
їх у землю. Потім дивилися, котрий із цих колосків швидше й краще давав зелені сходи й визначали який колосок буде виконувати майбутні посіви.

Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

(Надіслав Олег Будяк, село Осипенко).

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s