Пісня про Бердянськ


Петро Мусір

Вже сонце над косою сходить,                                                                                                   Ранкових променів кипінь.                                                                                                   Бердянськ з гори спливає в море                                                                                                   В його пречисту голубінь.

Зійшов у вир морський по груди,                                                                                                  Де кришталевих хвиль Едем,                                                                                                  Щоб остудить жагучу душу                                                                                                     Перед жарким липневим днем.

О місто наше гомінливе,                                                                                                                 Як спів пташиний голосне.                                                                                                        Ніхто розгін твій не зупине.                                                                                                          Ти і зимою весняне.

Ми з ним здолали перешкоди,                                                                                                  Нам з ним негоди по плечу.                                                                                          Бердянськ це мій нестримний човен,                                                                                          В нім проти бурі я лечу.

*   *   *

Наше місто – це зоряні ночі,                                                                                                  Літнім спалахом небо горить.                                                                                                        А в дощі водограєм хлюпоче,                                                                                                          Що шалено спадає з гори.

І гостинно Азов зустрічає                                                                                                             Течію із гірської ріки.                                                                                                                  Всіх нас радість в ту мить окриляє:                                                                                         Що берданці в душі – моряки.

Голос міста – завзяті співанки,                                                                                              Виноградної розкоші світ.                                                                                                              З містом я зустрічаю світанки,                                                                                                        З ним працюю багато вже літ.

А коли у зневірі життєвій                                                                                                               Поховав свою долю ясну,                                                                                                        Наше місто, як хвиля квітнева,                                                                                                   Рятувало в негоду страшну.

В небуття відступила тривога,                                                                                                     Бо небесний у просторі дзвін.                                                                                                           І широкою буде дорога,                                                                                                                     У Бердянська щасливий розгін

  *   *   *  

Наше місто – це зоряні ночі,                                                                                                       Літнім спалахом небо горить.                                                                                                         А в дощі водограєм хлюпоче,                                                                                                       Що шалено спадає з гори.

І гостинно Азов зустрічає                                                                                                           Течію із гірської ріки.                                                                                                                     Всіх нас радість в ту мить окриляє:                                                                                               Що берданці в душі – моряки.

Голос міста – завзяті співанки,                                                                                               Виноградної розкоші світ.                                                                                                                 З містом я зустрічаю світанки,                                                                                                         З ним працюю багато вже літ.

А коли у зневірі життєвій                                                                                                                 Поховав свою долю ясну,                                                                                                             Наше місто, як хвиля квітнева,                                                                                       Рятувало в негоду страшну.

В небуття відступила тривога,                                                                                                       Бо небесний у просторі дзвін.                                                                                                           І широкою буде дорога,                                                                                                                  У Бердянська щасливий розгін.

  *   *   *

Пісня про Бердянськ.

Морськими хвилями умитий,                                                                                                       Зігрітий сонцем із небес,                                                                                                           Тебе не можна не любити,                                                                                                               Ти весь із радісних чудес.

Бердянськ  –  рибалка в синім морі.                                                                                               Так у народі говорять.                                                                                                                       А маяки його як зорі                                                                                                               Яскраво уночі горять.

Чому ж лице твоє схмурніле                                                                                                           В травневий день, в розгар весни.                                                                                             Тревожне серце аж німіє,                                                                                                                   Нас будять відгуки війни.

Перед фашистською ордою                                                                                                           Ти не упав і не помер.                                                                                                                         В лихім бою постав героєм                                                                                                               І гордо крила розпростер.

Тобі назустріч випливаю                                                                                                                   На білокрилому човні.                                                                                                           Бердянськ ранковий оживає                                                                                                           І посміхається мені.

Душею він до всих відкритий                                                                                                           І доброта твоя без меж.                                                                                                                     Тобі прекрасне вік  творити,                                                                                                             І славен тим, що ти живеш.

Ми поспішаємо до тебе,                                                                                                               Без тебе нам немилий світ.                                                                                                             Тебе вітають чайки в небі,                                                                                                                 Бердянську шлють жаркий привіт

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s