Нині місто Бердянськ Запорізького краю у святковому вбранні, бо ж 17 вересня відзначає 190-ліття від часу свого заснування – 1827-2017рр. Як відомо, воно виникло не самостійно і не могло в принципі, приміром, отримати Магдебурзьке право, позаяк його народження визначалось у царсько-імперській Московщині і було вмотивоване, певна річ, тим же таки імперським інтересом. А він міг бути і був лише один, і який полягав у забезпеченні дешевого вивозу дармових українських злаків – жита, пшениці, дармових тому, що на цих – колись райських землях – вже понад півстоліття свиріпствувало «катерино-друге» московське кріпацтво, ця голштинська розпусниця, так би мовити, одним перстом зруйнувала бурхливо народжувані тоді в Україні капіталістичні відносини, бурхливо – навіть попри московське уярмлення.
Але які б не були обставини заснування, які б не трапилися потім перипетії: війни, диктатура, голодомори, репресії… – існує Закон Всесвіту: все народжене, все праведне, урешті-решт, приречене на розвиток, на перемогу, на творіння і розквіт.
А витоки первнів, праведностей Бердянська у вимірах часу сягають ще періоду козацьких вольностей, заснованого ними поселення та пристані ще у ХVIII, а до того ще – поселень епохи неоліту тощо.
Стосовно дати заснування міста, то сюди вплетено і Другу світову війну: 17 вересня 1944 року місто вважається звільненим від німецько-нацистських загарбників. То це число умовно є і днем заснування.
Одного разу, натрапивши на натхненні рядки Василя Волощука:
«Сивочола моя Батьківщина, Я до тебе всім серцем горнусь, Краю рідний, моя Україно, Що колись була Київська Русь»,
це спонукало мене укласти «Бердянський літопис», вірш про минуле і сучасне міста:
БЕРДЯНСЬКИЙ ЛІТОПИС
Бердянськ розпочинався із села, З рибалок, хліборобів в Дикім полі, Бо тут колись козацький дух гуляв На грані волі і неволі.
Ти пробивався крізь віка: Через розбій, кріпацтво, диктатуру, Та Шмідта дух, вольність Махна… Поклали край неволі муру.
Нарешті ось пробив твій час, Ти забуяв столицею в примор’ї, І височить величний стяг, Стяг ниви й неба, сині моря!
Хай щастя прийде в кожен дім, Додасть усім добра й стосили, Нам до снаги на світі цім – У мирі й злагоді щоб жили!
Нам до снаги приймать гостей, Стрічать зорю, розкривши крила, Чути мелодії своїх пісень, Тримати високо вітрила.
Бердянськ, ти розпочався із села, З рибалок, хліборобів – в ріднім полі, І став… перлиною, – таке буття, Буття Добра у світлі Волі!
Не можу оминути вірша про місто Бердянськ – Володимира Олексійовича Корнієнка із сусіднього міста Приморська.
Ця творча людина писала поезії і музику, Володимир Олексійович періодично бував у місті Бердянську, виступав перед різними авдиторіями, зокрема і на одній з головних сцен міста, що на Приморській площі.
Отже «Ода Бердянську», Володимир Корнієнко.
Закохаєшся в місто чудове,
В європейського стилю бульвар
І в гостинність його виняткову,
В гомінкий і барвистий базар.
Динамічне, не знає спокою,
Скільки люду в нім доля звела,
Де земля золотою косою
Голубу далечінь обняла.
У напружені жили кварталів
Б`є енергії сила стрімка –
Від заводів і здравниць, й причалів,
І хиткої ходи моряка.
Ти – опора усім своїм дітям,
Щоб життя їх ще кращим було,
І тебе розціловує вітер
В працьовите й натхненне чоло.
Діамант в синьоокій оправі,
Поколінням наснагу даси,
Набуваючи доброї слави
Місто сонця, здоров`я, краси!
Володимир Пилипенко.
Бердянська Просвіта 